Від певного моменту до мого шваґра прилипла героїчна вдача. Це почалося після того, як він почав займатися східними єдиноборствами. Тепер щотижня я вислуховую його фантастичні історії про захищених від кишенькових крадіїв пенсіонерок і прекрасних дам у транспорті, врятованих від хамів і жлобів. Я розумію цю логіку долі: шляхетною місією рятування світу мусять займатися спеціально підготовлені люди.

Найдивовижніші історії трапляються з ним чомусь у метро. Як-от із китайським студентом. Він стояв біля протилежних від входу дверей, а над ним нависав п"яний громадянин нашої країни й намагався переманити підданого Піднебесної в православну віру.

— Слишь, чурка, — "місіонер" не вибирав слів. — А чо ви всє на одно ліцо?

Китаєць не розумів цієї фразеології, всім тільцем втискаючись у скляні двері із написом "Не притулятись".

— Панімаєш, у нас Хрістос бил. Он умєр на крєстє. За меня умєр і за тєбя. У мєня єсть батюшка знакомий в Лаврє. Так он тєбя крєстіт. Хочешь?

Над китайцем нависав п"яний громадянин нашої країни

Із цього монологу китаєць майже нічого не зрозумів. Зате зрозумів мову агресії. І вже на станції "Дніпро", де вихід праворуч, воїн Христовий виштовхнув студента на платформу. Мій шваґро вийшов разом із ними.

— Чуєш, мужик, відстань від хлопця, — він став між чоловіками, як між двома світами, і наказав китайцеві сідати в наступний потяг. Поїзд не забарився, і студент забіг до вагона. "Місіонер" спробував застрибнути за юнаком, але на заваді став мій хоробрий родич. В очах "місіонера" читався вселенський сум:

— Што ж ти надєлал? Ти же христианскую душу заґубіл! Я ж єво почті убєділ!?

— Піди проспися, — сказав мій, як завжди справедливий, шваґро. І вкотре виконав місію.

×