Мій хліб

От люди кажуть: "вони зроблені з різного тіста". А мені здається, що тісто в усіх випадках однакове. Різниця ж між людьми якраз полягає у процесі приготування. Просто одного в печі перетримали, другого пересолили, третьому не дали піднятися. У порівнянні людини з тістом криється якась свята простота. Це ж на поверхні лежить — ясне й очевидне, як буханець хліба. Тільки всередині буханця людського м"якуш не білий, а червоний.

Узагалі-то я переконаний: кожна людина має глибокі переживання на тему хліба. Це може бути покришена голубам суха булка. Теплий рогалик із повидлом, який обгризаєш із двох боків, поки дійдеш додому. Хрумка скоринка житнього, натерта часником. Хліб завжди був поруч. Завжди був різний, як і люди.

Коли я малим ліпив із м"якушки кульки й людські фігурки та з"їдав їх, бабця казала:

— Ти, як твій дід. Пообідав добре, а потім хлібом заїдає.

А дід мій хліб сильно поважав, бо голод пережив. Тепер я розумію, що й моя хлібна любов — саме від діда. По обіді він, як пташка, збирав крихти зі столу.

Совість утратив. Свиней білими булками годує

Пам"ятаю, як я не міг прийти до тями, коли почув од сусідки страшне про нашого православного отця-настоятеля:

— Та він совість утратив. Свиней білими булками годує.

Однак була одна історія, яка досі стоїть перед очима.

Батьки передплачували мені "Веселые картинки". Й одного разу в цьому журналі вмістили казку-комікс про дівчинку, яка, здається, йшла до бабусі в гості. Малюнки ці були в моторошних темно-зелених і коричневих тонах. Дівчинка забрела в болото, де могла загинути. І задля порятунку розкидала хлібні буханці, потім перестрибнула по них і таким чином урятувалася. Кожен буханець мені тоді здавався людською головою. Потім, коли чув фразу "Хліб — усьому голова", я вже точно знав, про що мова.