Один із моїх улюблених поетів написав колись пронизливо правильний рядок: "У нас люди хороші й гівнистий народ". Ці слова можна перефразовувати скільки завгодно, коли йдеться про нас, українців. От мені завжди здавалося, що в нас усе чудово з почуттям гумору, але дуже кепсько з жартами. Ну, просто плакати хочеться іноді від них.
Знайомий розповідав, що в певному районі Тернопільської області раптово стали популярними анекдоти про "клятих негрів". "Де Африка, а де Тернопільська область?" — запитаєте ви. Проте тернополянам чомусь завинили африканці, які про існування їхньої області, мабуть, і не здогадуються.
Або дістаю я, наприклад, різдвяні привітання. У них кожен вітальник прагне бути максимально оригінальним. Але оригінальність ця чомусь не обертається тонкою іронією або елегантним гумором. Ні, жарти ці здебільшого вирізьблені важкими сокирами. Наче й не було на світі "Співомовок" Руданського. "Бочку меду вам у труси" — читаю в есемесі. А далі — побажання, щоб волохаті кабани "запетрушили" свиноматок і тоді нам буде, мовляв, достаток.
Жарти ці здебільшого вирізьблені важкими сокирами
Вітальникові всерйоз здається, що "запетрушити" — це неабиякої сили дієслово, що неодмінно має пробити на народний сміх. Такий здоровий, хохляцький, як кров із молоком і концерти Білоножків. Ба більше: побажавши "бочку меду в труси", носій сонцесяйного гумору продовжує: "щоб не злиплись яйця голі — молодичок вам доволі"…
Хтось скаже, що я вбиваю українську душу. Але до чого тут душа? Йдеться ж про несмак. У сфері, де не можна рубати з плеча. Тут надто легко передати куті меду. Або вихлюпнути немовля з купелі. Особливо на Різдво Христове. А наші люди шанують Різдво.
1 
1
Коментарі
20