Дядя Коля

У дитинстві я нікого не любив більше за дядю Колю Торжинського. Вони з тіткою Дашею були сусідами моїх діда з бабою і мешкали в комунальній квартирці без зручностей.

Дядя Коля був єдиним дорослим, який мені вірив і самовіддано підтримував. Лише йому я розповів, що в нас за парканом приземлився зореліт і скоро він нас забере в космос. Дядя Коля шаркав напівпаралізованими ветеранськими ногами у старих пантофлях по згорілому вугіллю нашого двору й інспектував літаючий засіб. Я майстрував на купі дров антени, ілюмінатори й сопла. А дядя Коля закочував очі й, задоволено пускаючи цівку слини, казав: "Полетим… Как Гагарин".

Він був моїм спільником, і я мусив відповідати взаємністю. Найбільшою пристрастю дяді Колі був горбатий "запорожець". Він дістався йому колись на 9 травня і на кінець 1970-х перетворився на купу металобрухту. Дядя Коля завжди під ним лежав — скільки його пам"ятаю. Іноді я подавав йому інструменти. Він хотів довести всьому світу, а передусім тьоті Даші, що машина поїде.

Здохнеш під тою машиною, старий дурак

Дружина шпетила його і дражнила:

— Оце подагру заробив, серце больне, геморой, та ще почки простудиш! Здохнеш під тою машиною, старий дурак!

Дядя Коля закурював "Приму", плював і кричав:

— Даша, сама ты дура! Ты ни-че-го не понимаешь! Мы скоро на машине в село поедем…

І знову він ліпив свого горбатого виплодка совавтопрому. Він хотів полетіти, а я в нього вірив. Нарешті "запорожця" затарили по вінця крамом. Сусіди вийшли проводжати Торжинських усією вулицею.

Я сидів на зорельоті й бачив його тріумф. Бачив, як він урочисто і зосереджено під"їжджає до дворових воріт. Тьотя Даша в ту мить торжества вибачила йому подагру і геморой… Він летів, мій дядя Коля. Я досі бачу той його політ.