У старому чехословацькому фільмі мало говорять — переважно біжать від смерті або її чекають. Пізньої прохолодної осені двоє юнаків тікають із поїзда, в якому перевозять в'язнів концтабору. Перед втечею молодший міняє в старшого свої черевики на шматок цукрового буряка.

Хлопці, судячи з усього, празькі євреї, а територія, якою вони пересуваються, німецька. Новому власнику взуття весь час доводиться бігти в тісних черевиках. У нього болять вкриті кривавими струпами ноги, але зняти свій трофей і віддати молодшому він не збирається, бо на війні нібито кожен за себе.

Старі мисливці сміються й аплодують

Раптом вони потрапляють у німецьке село, де молодший ризикує життям, ідучи просити до німецької жінки поїсти. Хлопці засвічуються, але наїдаються хліба з молоком. І от у селі тривога: збираються всі чоловіки, які здатні тримати зброю в руках, і влаштовують лови. Старший не встигає добігти до кузова вантажівки і їх ловлять. Двоє молодих, знищених гонитвою хлопців, проти двох десятків німецьких пенсіонерів із мисливськими рушницями.

І вже коли затримані чекають у якійсь лункій залі на вердикт, пенсіонери влаштовують розвагу. Вони п'ють пиво, радіють, ніби справді вполювали небезпечного звіра. Десь за кадром залишається те, що їхні діти, а може, й онуки воюють на східних фронтах. А в кадрі — вони, якесь свято зморщеної і знесиленої старої плоті, яка чекає на вирок коменданта.

Я дивився й чекав фіналу. І ось, думаю я, фінал. Їх виводять надвір, ставлять до стіни і… відпускають. Старі мисливці сміються й аплодують, даруючи хлопцям диво. А глядач знову бачить, як віддаляються їхні спини: босий молодший і старший у тісних черевиках. Вони знову тікають, даруючи глядачеві дивні відчуття, коли розстріл насправді — за щастя. Бо йому тепер усе життя кудись бігти в тісних чужих черевиках слідом за ними.

×