Мій добрий друг Володя працює психологом у державній соціальній службі. Нещодавно його викликали залагодити конфлікт в одній із київських шкіл.
— Наш 9-Б зовсім відбився від рук. Це не діти, а звірі якісь! — аж плакала у слухавку директорка.
На порозі школи його зупинив сердитий голос охоронця у військовому камуфляжі.
— Ти що тут забув?! — підозріливий вартовий дитячих душ довго переглядав службове посвідчення.
9-Б клас по-партизанськи мовчав. Тоді він запропонував учням те, що зазвичай пропонують психологи: намалювати на аркуші причину конфлікту. Через 15 хвилин виявилося, що переважна більшість учнів проблему бачить у злому лисіючому вусані, схожому на президента Білорусі.
Володя довго "колов" дітей.
— Кого саме ви маєте на увазі? Це не Олександр Лукашенко? Ця людина має стосунок до школи?
Ще через 15 хвилин найнестриманіший із "партизанів" зізнався, що це їхній охоронець і що вони всі його страшенно не люблять. І раптом клас ніби понесло.
Він — колишній міліціонер, у нього медаль "За відвагу"
— Він чіпляється до нас, — розповідали дівчата, сором"язливо опускаючи очі, — і погрожує.
— Він нас б"є, — бідкалися безсилі хлопці, — і закладає нас учителям і батькам. Він навіть якось ударив учительку географії.
На запитання директорки, що з цими "нелюдами" робити, Володя порадив:
— Поміняйте охоронця.
— Але це неможливо! — скрикнула директорка. Схоже, вусань тримав у покорі всю школу. — Він — колишній міліціонер, у нього медаль "За відвагу", він любить і розуміє дітей?
Володя попрощався і пішов. Такої безвихідної ситуації в його практиці ще не було.
3 
1
Коментарі