Одні кажуть, що безсоння переслідує людей із нечистою совістю. Другим здається, що воно доймає людей тиранічного складу, яким і вночі ввижається як не підсипана у каву отрута, то ніж у спину. Зрозуміло, існують також і цілком медичні пояснення. Старші люди можуть не спати від хвороби або болю. Молоді — від надміру ендорфінів у крові.

Іноді думаю, що на певних людей воно покладається не просто як кара, а обов'язок. Хтось мусить не спати і першим помітити вогонь, застукати злодія, збудити сусідів, коли повінь або сходження снігової лавини. Безсоння — це те, що залишилося нам від первісних людей, які збивалися у зграї і тривожно спали у печерах, здригаючись уві сні у передчутті приходу дикого звіра або невідомої напасті.

О другій роблять паузу хвилин на 40

І у принципі, всю людську історію можна прочитати як боротьбу з безсонням — дивним станом, коли всі твої думки й бажання концентруються на сні, а його немає. Людство невротичне: божевільні, найсміливіші, найжорстокіші ідеї могли спасти на думку лише людині без сну як помста комусь невидимому за його відсутність.

Але я — ще не старий і вже не першої молодості — дуже часто не можу пояснити своє безсоння. Я мешкаю неподалік від залізниці — 4 кілометри через ліс. Її не чути вдень, коли досить сторонніх шумів, щоб не чути металевий шум вагонів або сигнал електровоза. І от коли близько другої ночі наступає повна тиша навколо, я отримую знак: час засинати. Моє засинання — це благословенний час між останніми й першими поїздами Укрзалізниці. Десь о другій вони роблять паузу хвилин на 40. А коли починають свої передранкові пересування, весь ліс наповнюється вібраціями і брязкотом. І самотність твоя серед цього світу отримує залізничний акомпанемент. Кудись їдуть у теплих постелях самотні люди. Їдуть повз тебе і сплять. Залишаючи тебе з нечистою совістю та ножем у спині до ранкової кави — з отрутою, підсипаною кимось невидимим.

×