– Я ж не свиня, щоб їсти сирий хліб. Поміняйте на іншу буханку або верніть гроші, – по голосу впізнаю сусідку Зою Михайлівну.

На прилавку у хлібному кіоску лежить її півбатона. Скоринка біла, всередині замість м'якуша – невипечене тісто. Такий півкілограмовий соціальний батон за 4,15 гривні.

– Який привезли, таким і торгуємо. Хліб поверненню не підлягає. Вдома допечете, – відказує касирка, хоча Зоя Михайлівна навіть не брала хлібину до рук.

– До пенсії ще два дні. У мене 10 гривень лишилося, – пояснює вона.

Продавщиця обслуговує решту черги. Купую буханку білого хліба і булку-плетінку. Зоя Михайлівна брати соромиться.

Вона – вчитель із 35-річною вислугою. Іноді просить допомогти зняти пенсію в банко­маті. За свої 1435 гривні оплачує квартиру, купує продукти і ліки.

– У тебе пенсія на першому місці, а я своєю навіть не цікавлюся, – каже на ґанку біля будинку її однолітка Тамара Іванівна із сусіднього під'їзду. – Знімаю її раз на рік і в кінці грудня їду відпочивати в Єгипет.

У неї двоє синів. Один працює топ-менеджером у Москві, другий – програмістом у Лон­доні. Купили матері дві квартири в новобудові під Києвом. Їх жінка здає в оренду. За кожну має 6 тисяч гривень на місяць.

На початку літа в нашому будинку зникла гаряча вода. Обіцяли включити 14 серпня, але досі нема. На дверях вивісили список боржників. Тамара Іванівна – на першому місці. За тепло і гарячу воду винна 26 тисяч гривень.

×