– Тобі треба допомога? – запитую Юлю, яка орендує квартиру по сусідству.

– Ти про що? – знімає окуляри й робить здивовані очі.

Через стіну мені добре чути, як її майже щовечора ганяє по квартирі чоловік – лисий, набагато старший за неї пузань в окулярах.

– Та то вчора Олєжка зар­плату получив і трохи з пивом не розрахував, – регоче Юля. Ще місяць тому була без перед­нього зуба. Тепер виблискує новий – із металокераміки.

– Може, краще піти від нього. Чую, як мала плаче, як ти кричиш. Я вчора хотіла поліцію викликати. Та ви ж знову не відчините дверей.

– Ти в мою жизнь не лізь, – рубає з плеча. – Який мужик зараз не б'ється. Що я без нього? Він гроші в сім'ю приносить. Сьогодні побив, а завтра – колечко купив. А як я проживу на 800 гривень у декреті?

Увечері квартирант чимось важким кидає у стіну. Юля кричить, дитина плаче у ванній. У вайбер пише: "У нас усе нормально. Олег заснув". Вранці виставляє в соцмережі фото з кавою в ліжку і цитатою про кохання.

Усі в будинку зітхають із полегшенням, коли квартиранти з'їжджають. Юля виставляє у фейсбук фото з позитивним тестом. Вагітну бити не посміє, – заспокоюю себе.

У березні зустрічаємося під кабінетом стоматолога. У неї губа напухла, керамічного зуба нема. Ще й під оком – гематома.

– Олег учора грозу з обстрілом переплутав, – каже, затуляючи рукою рота. – Простила, бо за пів року стане батьком.

×