Молодий священик у довгій рясі виходить із чорного джипа Hyundai. На його обличчі грає здоровий рум'янець. Пухкими пальцями тримає ключі від машини. Він приїхав із найближчого села витягувати наш бусик, який застряв на розмитій дорозі посеред гір у Грузії. Священик взяв із собою чотирьох помічників, схоже, зі своєї парафії. Вони прив'язують тросом бусик до джипа й витягують нас із вибоїни. Дощ не перестає вже 40 хвилин. Ми, інтернаціональна група із семи людей, хочемо дістатися середньовічного городища. Отець береться показати нам іншу дорогу – мовляв, ця розмита. Hyundai їде попереду вздовж прірви, що біліє донизу кам'яними вапняковими породами. Бусик заносить на слизькому болоті, на яке перетворилася дорога. Один нещасливий поворот – і він полетить із обриву. Нерви не витримують – ми як ошпарені вискакуємо з машини. Йти над каньйоном безпечніше.
– Не знаю, чи встигну вистрибнути з машини, якщо зірветься, – каже блідий водій Нодар.
Нерви не витримують — ми вискакуємо з машини
Він намертво вчепився в кермо. Врешті виїжджаємо на простору галявину. Дощ припинився, починає припікати сонце. Виявляється, дороги вперед немає. Назад, доки не висохне шлях, не повернемося. Священик із чоловіками махають нам руками, регочуть і їдуть геть.
– Вони спеціально нас сюди завезли, – каже водій. – Тут ніколи ніякої дороги не було. Як я міг їм повірити! У нас священики їздять на дорогих джипах. Серед них багато людей із кримінальним минулим. Церква має дуже великий вплив і авторитет. багато злодіїв ідуть у монастирі, бо там їх ніхто не має права чіпати.
Вирішуємо поставити намети й залишитися тут до ранку. Сподіваємося, дорога висохне, а священиків більше не зустрінемо на шляху.
2 
1
Коментарі
16