неділя, 28 липня 2019 15:55

Синок

У столичний Володимирський собор приходжу в неділю зранку. Серед кількох десятків людей помічаю скорботне обличчя літньої жінки в темно-синій хустці з мереживом.

– Молодой человек, – смикає мене за футболку, – ви мне батюшку заслоняете.

– Пробачте, – відходжу трохи вбік, до колони. Жінка дивиться з підозрою.

– На исповедь? – питає.

– Ні.

– Вот молодежь. Вам два часа утром не покурить – проблема! Знаю-знаю, у меня внук такой же. Бестолковый.

Вирішую не ускладнювати ситуації.

– А чего не крестишься? – переходить на "ти".

– Хрещуся. Ви просто не бачили.

– Не обманывай, я за тобой наблюдала, – хитає головою.

Не минає й 10 хвилин, як чую знайомий голос із другого боку церкви.

– Жіночко, якщо ви думаєте, що то спів, так то не спів. Ви так пищите, що в мене в серці закололо, – говорить українською.

– То відійдіть, – каже ображена вірянка років 35.

– Ні, краще ви закрийте рота.

За півгодини збираюся додому. При виході з храму натрапляю на знайоме обличчя. Жінка хреститься перед тим, як з'їсти проскурку.

– Сынок, и ты возьми, – штурхає бритоголового пузатого чоловіка в чорній кепці.

– Давай потом, мам, – чується у відповідь.

Якийсь чоловік робить йому зауваження:

– У храмі треба знімати головний убір.

– Да пошел ты, – відмахується.

– Не обращай внимания, сынок, – гладить його по спині жінка. – Некоторые пришли сюда скандалы делать, а не молиться.

До кінця служби більше не каже ні слова

Зараз ви читаєте новину «Синок». Вас також можуть зацікавити свіжі новини України та світу на Gazeta.ua

Коментарі

Залишати коментарі можуть лише зареєстровані користувачі