пʼятниця, 19 квітня 2019 16:25
Сергій Чирков
Сергій Чирков
Письменник

Всім буде щастя. Як у кіно – ви ж бачили, це просто

Ольга Сумська зазбиралася до гарему – народжувати султанові спадкоємця і прибирати до рук Туреччину. А що, в неї вийде, – зраділи всі, хто дивився серіал про Роксолану. Відіб'ємо в Путіна стратегічного союзника. Зраділи – і заходилися збирати гроші на літак до Стамбула.

Вони б, напевне, і Михайла Геловані свого часу підтримали, якби той вирішив піти у Сталіни. Он у скількох стрічках керував країною – не гірше за "батька народів".

Лицедіїв колись ховали за межами кладовища. Надягаючи чужу личину, людина добровільно відмовляється від власної сутності. Між тим, ролі здатні поглинати акторів. Олександр Дем'яненко, приміром, і в горілці топив кіношного Шурика, і разом зі шкірою здирав із себе його маску – марно. Сергій Іванов просив про поступки: якщо вже хочете перехрестити, називайте мене не Коником, а Ларіосиком – ніхто не почув.

Але страшне не це. Лицедійство змінює не лише виконавців, а й глядачів. Засліплює. Розмиває грань між реальністю й ілюзією. От скажіть, кому стоїть пам'ятник на Андріївському узвозі – Маргариті Кринициній з Олегом Борисовим чи Проні Прокопівні зі Свиридом Голохвастовим? За подобою – наче акторам. За формою і змістом – екранним персонажам. Не гідним, до речі, увічнення.

Сподобався кіногерой – спускаємо з екрана на свої вулиці. І стає він сусідом, і закручує навколо себе життя. Хто потреться об руку Проні Прокопівни – тому випадає щастя. Так кажуть – і ми віримо, тремося.

І навіть не припускаємо, що одного разу творцеві ролі закортить вискочити попереду персонажа. Тобто Ольга Сумська піде у правительки Туреччини, а Михайло Геловані – захоче стати володарем Кремля. І закінчиться кіно, і почнеться клініка.

Саме такий, клінічний, за мірками здорового глузду, випадок, стався на наших із вами очах. Актор, зігравши в наївному фільмі роль учителя, який став президентом України, відмовився знімати личину персонажа.

Бісом-спокусником вистрибнув із телевізора і заявив: я тепер не я, а Василь Голобородько. І також піду у президенти. А ставши ним, зло знищу, добро – примножу, і всім буде щастя. Як у кіно – ви ж бачили: це просто. На стінах парсуну порозвішував: з виду – актор, а насправді – персонаж, Василь Голобородько. Або навпаки.

І хто з телевізора усміхається, не поймеш – творець чи сотворене.

Актора просять: до людей вийди, не від Голобородька, від себе щось скажи. Чому йдеш і навіщо, що вмієш, окрім людей перекривляти. А він відмахується: потім. Коли проголосуєте. Зараз у мене концерти.

Божевільний? З виду – ні. Хоча довідки ніхто не питав.

Може, лицедійство було прикриттям, а він усі роки таємно в якомусь Стенфорді на президента вчився? Та ні, кажуть, зі сцени не відлучавсь і нічого серйознішого за роль Голобородька не студіював.

Людям би отетеріти: до президентства геть не готувався? Роль учив? Аби ми їх сплутали – чесного українця Василя Голобородька й цинічного в намірах актора, який і мови державної до пуття не знає? А сплутавши, обрали собі за голову держави?

Не жахнулись. Повелися на магію мистецького дійства, брехливу за своєю природою. Проголосували за казку, за неіснуючого персонажа. Вимкнувши здоровий глузд й інстинкт самозбереження.

Ні, це вже навіть не клініка. Щось страшніше. Медики не зарадять.

Над усіма нами вчинено наругу. Насильницьке коригування су­спільної свідомості. Бо актор узяв не талантом. Масове засліплення стало результатом спецоперації. Підготували і провели яку найняті олігархами політтехнологи. За ймовірної участі Кремля, який, ув'язнувши в багаторічній війні на Донбасі, прагне привести до влади в Україні зручних для себе людей.

А де і з якими почестями ховати лицедіїв, кожен народ вирішує окремо

Зараз ви читаєте новину «Всім буде щастя. Як у кіно – ви ж бачили, це просто». Вас також можуть зацікавити свіжі новини України та світу на Gazeta.ua

Коментарі

Залишати коментарі можуть лише зареєстровані користувачі