неділя, 26 лютого 2023 10:24
Сергій Чирков
Сергій Чирков
Письменник

Добробат без права на ротацію

Рік тому ми з вами готувалися до травневих шашликів. Нині готуємося підняти келихи за перемогу над агресором, що випав нам замість традиційних весняних радощів.

Обидві формули потребують уточнень і коментарів, хоча мають і спільне. Минулої зими ми вірили в здорову клепку в одвіку хворій московській голові. Нинішньої ще більш затято віримо в здоровий глузд західних демократій. І тоді, і тепер витоки віри – за межами державних кордонів.

Доля поставила нас на чолі борні з планетарним злом, проте Україна поки що не стала самостійним і рівноправним гравцем. Нам аплодують і поблажливо поплескують по плечу. Дають щедрі гроші – приходять перевірити, чи не поточила їх мишва. Стають у чергу потиснути руку, з незмінною посмішкою вислуховують претензії на роль провідників світу. Клятвено обіцяють довести до перемоги над рашизмом, але постачання зброї визначають не потреби Збройних сил України, а політичні та репутаційні інтереси країн, що воюють нашими руками.

Україна – це добровольчий батальйон, який цивілізований світ виставив на свій захист. Добробат без права на ротацію.

Рік тому Україна мала зникнути з політичної мапи. Реальність перспективи визнавали всі. Гнав літаки зі зброєю непоступливий прем'єр-міністр Великої Британії. Аби не стати крайніми, надсилали захисне знаряддя Сполучені Штати Америки. Били у дзвони наші найближчі сусіди. Інші запаслися попкорном. Як диктувала логіка подій.

Україна після 2019 року поводилася більш ніж дивно. Зупинила програми з виробництва всього, що могло дістати потенційного ворога. Відвела з обжитих позицій війська на Донбасі, розмінувала південний кордон, послабила північний. А кожне з 28 попереджень західних розвідок про кругову небезпеку демонстративно ігнорувала.

"Вас за три дні не буде", – почули ми у відповідь, коли прибігли по зброю за чверть години до вторгнення московитів.

Нині зброя йде потоком, надати бодай щось стало справою честі. А затятий голуб із Банкової став найпопулярнішим політиком. Авжеж – керівник держави, яка сотворила диво. Що претендує на звання найзнаменнішого дива століття.

Україна декласувала імперію зла. Навчила світ не боятися Московії. Відкрила шлях до нового світового порядку, спокійнішого та безпечнішого.

Змінився світ? Так. Стала іншою Україна? Ні. Ми в усі віки любили свободу та вміли зі зброєю в руках її відстояти.

"Держава – це я!" – виголосив свого часу Людовик ХIV. "Путін – це Росія!" – співають за поребриком нині. Зеленський, вступаючи на посаду, запросив у президенти кожного з нас. Проте так облаштував верхівку, що може без жартів повторити фразу французького короля.

Чи змінився Зеленський за рік великої війни?

Не втік перед загрозою. З невпевненого політика, який майже три роки ховався за не надто вправними відосиками, перетворився на полум'яного публіциста, який розворушив світ. Його запрошують, до нього їдуть. Називають то новим Черчиллем, то ще кимось. Мостять у трійку лідерів, яка встановлюватиме новий світовий порядок.

Проте у стосунках із країною він залишився яким був. Не визнав жодної погрішності в діях влади. Як і раніше, не терпить критики. Ревниво відстежує кожен порух тих, кого вважає політичними конкурентами, – воюють вони чи волонтерять. Не допускає до важелів впливу внутрішніх "чужинців".

Ім'я Зеленського вже вписане у хроніки. Йому випала історична місія, яка за підтримки західних демократій приречена на успіх. Він має шанс об'єднати українську церкву. Можна не метушитися. Не смикати ковдру. Не претендувати одночасно на ролі "Сталіна", "Жукова" та "Юрія Левітана". Тобто і керувати країною, і планувати воєнні операції, і сповіщати про ратні перемоги.

Володимир Зеленський сьогодні, як ніколи раніше, – на місці.

Але ж у паузах між добрими вістями з фронту думається про потім.

Зараз ви читаєте новину «Добробат без права на ротацію». Вас також можуть зацікавити свіжі новини України та світу на Gazeta.ua

Коментарі

Залишати коментарі можуть лише зареєстровані користувачі