Погони з м'ясом

Днями їду в село Лоташеве Тальнівського району Черкащини. На свій 90-річний ювілей запросив Олександр Микитович Тимошенко.

Із дідом Сашком я познайомився 10 років тому. Випадково узнав, що в цьому селі живе незвичайний ветеран. На початку березня 1945-го остарбайтерів з України звільнили американці. Микитович попросився до них, щоб воювати проти німців. Два місяці був активним учасником бойових дій. Янкі, сміючись, називали його "маршалом" – на честь відомого тоді маршала Тимошенка. Після війни українець збирався їхати до Америки, бо на батьківщині рідні не лишилося.

Усередині травня 1945-го Микитович зустрів якогось росіянина. Той пробирався до своїх. Намовив мого героя піти з ним. Здуру дід Сашко погодився. Приїхав у радянську зону окупації у військовій американській формі.

Усе життя боявся згадати про молодість

– "Наші" віддячили швидко, – каже. – Зірвали погони з м'ясом і відправили в трудову армію відбудовувати Донбас.

Потім усе життя дід боявся навіть згадати про бурхливу молодість. Коли ветерани отримали від держави заслужені пільги, Микитович спіймав облизня. Лише років зо три тому через суд добився справедливості й підвищеної пенсії.

За столом Олександр Микитович розговорився. Згадав, як 1988 року Черкащиною йшов американський марш миру.

– Я вдягнув американський кітель і зустрів тих дітей. Показав старі фотографії. Кажу, що ні за Сталіна, ні за Хрущова і Брежнєва не вірив радянській пропаганді. Завжди знав, що американці – хороші, а життя на Заході – краще, ніж у нас.

Дід робить паузу, а потім продовжує.

– Зараз Путін агітує не йти в Європу, а повернутися до них у Митний союз. Каже, росіяни нас грошима завалять, бо купуватимуть нашу сільгосппродукцію. І наша пшениця, і наше м'ясо матимуть там попит. А я собі кажу: "Спільного з вами хліба я ще в шахтах наївся. І м'яса вже не хочу. Ти б для початку погони повернув".