Морський закон

— Що це за музика? — питає Володя телефоном.

— У Світланки день народження, — пояснюю. — Сидимо в грузинському ресторані "Буба" в Черкасах.

— Буржуй! — виголошує сусід.

Потім переходить до справи.

— У поштову скриньку в Тальному вкинули листівку, — каже. — Твої однокласники збираються в останню неділю серпня. Запрошують і тебе. Ще раз посидиш у ресторані. Хоч і не в грузинському, але все-таки.

Я не уявляю своїх однокласників у ресторані. Досі з жахом згадую шкільні обіди у випускному класі.

Хвилин за 20 до перерви чергові піднімалися і йшли в їдальню накривати на стіл. Коли лунав дзвінок, усі зривалися і бігли табуном, аби вибрати найкращі порції. Змітали все на своєму шляху. Якось пощастило Сашкові Шпаку. Коли пролунав дзвінок, він стояв біля дошки. З усієї сили влупив ногою у двері й побіг. Колишня директорка, яка проходила повз клас, від удару залетіла під батарею.

Того дня Ігорю Івченку дісталася алюмінієва ложка. Він зігнув її вдвоє і так черпав борщ. Я мав тверду, металеву. Почав згинати просто в тарілці. Ложка переломилася навпіл, борщ із тарілкою підлетів, зробив у повітрі кілька обертів і розлився через увесь стіл.

Уся трапеза тривала хвилини дві. Ми хапали швидко, як собаки. Існував "морський закон" — останній прибирає за всіма. Носити чужі недоїдки не хотів ніхто. Коли останнім опинявся Сашко Сакієнко, він не прибирав узагалі.

— Хлопці, що ви робите? — кричала до нас чергова вчителька. — З якого ви класу?

— Ми з 1-го "А", — з невинним виразом на обличчі відповідав Сергій Бабій.

Тепер моя дружина не дуже хоче, щоб я ходив на зустрічі однокласників.

— Треба тобі теніску нову купити, — каже. — І не здумай сидіти там до ранку. Приходь додому об 11-й.

Я обіцяю, бо почуваюся непевно. Досі боюся, що "морський закон" ніхто не скасував.