Фізіологію, як і всі негуманітарні науки, я не вчив взагалі. На практичне заняття в університеті вирішив сходити за два тижні до заліку. Заглянув навіть до читальної зали. Прочитав розділ про пам'ять.

"Пам'ять — посттетанічна потенціація, що підтримується ревербуючими потоками імпульсів. Подразнення аферентних нервових структур призводить до довгого підвищення прохідності мотонейронів спинного мозку".

— Це — клінічний випадок, — подумалося. — Треба визубрити.

Вислів осилив за півсотні разів механічного повторення. Запам'ятав на все життя.

— А ви звідки, молодий чоловіче? — викладачка хотіла забанити мене одразу.

Довго пояснював, що я саме з цієї групи. На практичному спочатку сидів тихо. Раптом фізіологічка вирішила запитати про механізм пам'яті.

Я підняв руку й на одному диханні випалив розумну фразу.

— Сідайте, п'ять.

Дівчата з групи подивилися на мене, як на інопланетянина.

За тиждень Сашко Омельченко спробував загітувати мене здавати залік достроково. У червні в нього мало бути весілля.

— Але ж я нічого не знаю, — признався я чесно.

— Я теж нічого не знаю.

Фізіологічка зміряла нас презирливим поглядом. Фразу Сашка, що, мовляв, іду здаватися до тещі, залишила без відповіді. Почала допит. Товариш запинався і збивався.

— Прийдете наступного разу, — сказала й повернулася до мене.

Взяла театральну паузу. Нарешті підле запитання дозріло в її голові.

— Ану розкажіть про механізм пам'яті.

Я не повірив своїм вухам. На радощах застрочив, немов із кулемета.

Половину дороги додому Сашко зі мною не розмовляв.

— Сань, не сердься. Повір, чесно нічого не знав, — каявся я в неіснуючих гріхах.

Для певності розповів історію із п'ятіркою на практичній.

— Чого ж ця видра знову запитала те саме? — процідив Сашко крізь зуби.

— Хіба не ясно? Вона не запам'ятала мене.

×