Лисиці

У дитинстві тітка-бібліотекарка подарувала мені "Оповідання про тварин" Ернеста Сетона-Томпсона. Я й досі люблю перечитувати її. Окрема тема — історія чорно-бурого лиса Доміно.

Хоч як дивно, ближче з лисицями я познайомився після 30 років, коли почав їздити до тестя в Лісове. Його хата — на дальній вулиці Зірниця. Зазвичай у червні тесть недораховується кількох курей. У цей час лисяче потомство виходить на полювання.

— Сусід тримав маленького рудого собаку, — згадує родич. — Дивлюся якось, а він вибігає з мого двору з куркою. Я до нього: "Рижик, Рижик!" Коли бачу, а це не пес, а молодий лис.

Згадую, як колись мав писати репортаж у тальнівську газету. Напросився до мисливців на полювання. Дорогою вдалося розговорити місцеву знаменитість. Дмитрович розповідав, як їм вдалося загнати лиса в порожню сільську хату. Обережно зайшли всередину. Обшукали все, обстукали кожну дощечку, а звіра нема. Вийшли на перекур. Коли ж повз них пробіг якийсь чорний собачка. Придивилися, а то лис-утікач! Виявляється, він забився в піч і там пересидів облаву.

Приїхали на зарослий очеретами ставок під Тальянками. Я залишився в теплій машині на горі, а мисливці спустилися донизу. Оточили ставок і почали виганяти лисів. Щоправда, ніхто не вибігав. Раптом бачу, як великий рудий лис мчить із поля просто до мисливців. Ті стоять спиною до нього і дивляться в очерети. Лис проскакує між Дмитровичем і його другом, і спокійно зникає в заростях. Я дістаю телефон і дзвоню невдахам:

— Доки ви шукали лиса, він пробіг у вас за спиною!

Той репортаж удався на славу. А це вчора моя жінка поїхала в Лісове.

— Різатимемо з сусідкою курей, — каже Надія. — Батькові в 91 рік важко за ними порати.

Я зітхаю. Розумію, що кормова база для місцевих лисиць зменшиться. І база для моїх оповідань також.