Коли їду допотопним автобусом у село до 87-річного тестя, дорогою бачу архаїчну зупинку: мозаїкою на стіні викладено п'ять олімпійських кілець і контури Московського університету — емблему Олімпіади-80.

Згадую себе того року. Мені було 13, і я намагався не пропустити жодного змагання.

Дорога заколисує, й спогади перетворюються на гру. Намагаюся уявити, яким був 1980 року тесть. Згодом перебираю знайомих, яких і близько не знав тоді, а тепер ось знаю. Або бабів, що їдуть зі мною в автобусі. Уявляю, як вони ще молоді в кольорових хустках сиділи на лавочці біля сільмагу.

Одну лише сусідську бабу Лампію молодою уявити не можу. Її привезли в Тальне на початку 2000-х. Вона підзивала мене пальцем:

— Хочу піти в своє село, а вони зачинили хвіртку й не пускають, — скаржилася на доньку із зятем. — Ви не могли б відчинити?

— А яке ж ваше село, бабусю?

— Точно не знаю, але починається на букву "Л".

Її село звалося Лащова. Баба жила там, доки не почала заговорюватися. Лікарі поставили діагноз — спалахова свідомість. Хвилину-другу баба могла бути адекватна, а потім знову забувала все на світі.

Донька із зятем забрали її до себе на Донбас. А коли вийшли на пенсію й повернулися в Тальне, виявилося, що бабу Лампію перейменували. Тамтешня паспортистка записала її Олімпіадою.

— Бабушка, неужели вы думаете, что я вас Лампочкой напишу? — сказала сердито.

У Тальному невістка кинулася оформляти бабі пай. Але в колгоспних книгах та була записана Євлампією. Доки документи переробляли, баба померла.

×