Війна двох тоталітарних режимів не була для українців Вітчизняною

Для українців війна розпочалась у вересні 1939 р., коли Радянський Союз спільно із нацистською Німеччиною окупували Польщу. Включення Західної України до складу радянської імперії подали громадськості як возз'єднання українських земель. І цю вигадку згодом щороку повторювали на початку осені, супроводжуючи демонстраціями штучної радості і вдячності.

Участь Радянського Союзу на першому етапі Другої світової війни окрім польської кампанії мала продовження у ганебній агресії проти Фінляндії, за що СРСР виключили із Ліги Націй. Фіни спромоглись відстояти свою державу, завдаючи поразки за поразкою "непереможній" червоній армії. До тепер достеменно не відомо скільки полягло там українців, яких не питаючи забирали до лав "визвольної радянської армії".

У червні 1941 р. напад союзника не був для Сталіна несподіванкою. Йому з агентурних джерел було чітко відомо про дату агресії Німеччини на СРСР. Радянський Союз виконував усі пункти угоди про політичну та економічну співпрацю із нацистами, але Гітлер виявися спритнішим і першим розпочав війну. До слова, всього за кілька годин до нападу радянський кордон перетнув ешелон з продовольством для німецької армії. Москва також готувалась до наступальної воєнної кампанії. Правда, мережу оборонних споруд на нових західних кордонах СРСР лише розпочали споруджувати. Воєнно-стратегічні прорахунки і бездарність радянських воєначальників призвели до катастрофічних поразок у перші дні війни. На виправдання їх радянська пропаганда створила міф про віроломний і несподіваний напад гітлерівської Німеччини на СРСР.

Трагічною сторінкою червня 1941 р. стали масові розстріли енкавеесівцями в'язнів тюрем у Волинській, Рівненській, Львівській, Тернопільській, Станіславівській та Чернівецькій областях. Знищення політичних в'язнів сталінський режим в оперативних документах називав "розвантаженням". Загроза захоплення тюрем німецькими військами і звільнення затриманих прискорила драматичну розв'язку. В кілька етапів, із використанням кулеметів і гранат, енкавеесівці знищили тисячі українських патріотів. У дусі традицій репресій 1937 р. тіла вбитих обливали керосином і спалювали, а рештки трупів засипали вапном і землею. Відомо як у Бережанах Тернопільської області енкавеесівці, незважаючи на небезпеку потрапити в оточення, повернулись на територію місцевої в'язниці, аби ретельніше приховати сліди злочинів, оскільки "робота якісно не закінчена". Згодом, після війни, ці та інші вбивства радянська ідеологічна машина приписуватиме то нацистам, то українському визвольному рухові.

Поза сумнівом, 22 червня – День скорботи. Але він перегукується з низкою не менш трагічних дат цього періоду нашої історії, зокрема, 17 вересня 1939, чи 9 травня 1945. І не 70 річниця, а роковини. І не початку Великої Вітчизняної війни 1941-1945рр, як пишуть сьогодні в офіційних документах, а початку нацистської агресії. Не була ж для українського народу війна двох тоталітарних режимів вітчизняною. Пам'ять про загиблих співвітчизників вимагає від нас усвідомлення цього, змушує взяти в руки ганчірку й стерти з нашої історії брудний наліт радянської міфології та бравади про війну.

×