Коновальцю підсунули коробку цукерок із вибухівкою за порадою Сталіна

- Якщо мене ворог захоче вбити, ніяка сила мене не охоронить, - казав полковник Євген Коновалець, засновник Організації українських націоналістів.

"Важко було нам збагнути цей фаталізм Полковника, бо ж українці не фаталісти, а мрійники", - пише у спогадах про нього член Проводу українських націоналістів Олекса Бойків. А звістки про підготовку замаху - "атентату", як тоді казали, - на його життя ставали щораз частіші. От восени 1931-го надійшло повідомлення, що замах готують у Варшаві - міністерство внутрішніх справ Польщі. Підпільна мережа ОУН почала активно розростатися на приєднаних до цієї країни західноукраїнських землях.

Коновалець, який із родиною жив тоді в Женеві, сприйняв це спокійно. Заходів безпеки не посилював. Бойків свідчить: "Важко було впросити Полковника, щоб він не виходив зі свого помешкання. Нарешті він погодився, щоб я приходив до нього з машинкою і щоб ми готували листи в його помешканні".

Чи не з моменту створення ОУН на початку 1929-го Коновальця хвилювало питання його наступника. "Я абсолютно не бачу людини, яка могла б мене заступити і це мене надзвичайно нервує і просто обезвладнює", - зізнався в одному з листів у квітні 1930-го.

Я абсолютно не бачу людини, яка могла б мене заступити і це мене надзвичайно нервує і просто обезвладнює

"Він умів приєднувати до ОУН у самих початках її ставання багато симпатиків, а навіть активних співпрацівників, - продовжує Олекса Бойків. - Правда, були також одиниці, які не виявляли належної політичної культури. Полковник закликав тих людей:

- Якщо розходимося, то працюймо так, щоб при зустрічі ми могли один одному сміло глянути в очі й подати один одному руки".

Умів і визнавати свої помилки. ОУН із самого свого заснування намагалася підпорядкувати всі українські політичні сили. Й от уже 24 квітня 1930-го Коновалець пише одному із членів Проводу: "Ми пішли на крайній екстремізм, виповіли всім і вся війну, дійсно ґрунтовно себе від усіх відмежували і сьогодні починаємо переконуватися, що ми взяли дещо зависокий тон". А в листі від 2 травня того ж року іншому членові Проводу зізнається: "Я критику люблю, бо тільки при її допомозі можливо добачити, що зроблено правильно, а що - ні. Прошу тільки, критикуючи діяльність ОУН, більш прецизно (точно. - "Країна") формулюйте те, що критикуєте, як теж подавати, як на Вашу думку, повинно робитися".

Про Перший конгрес ОУН: "…Ми дали тільки загальну відбудову і від нас самих залежати буде, що ми на тому фундаменті вибудуємо. Чи величаву палату, яка буде до себе притягувати багато людей, чи гуцульську колибу, яка під подувом вітра завалиться".

Ми пішли на крайній екстремізм, виповіли всім і вся війну, дійсно ґрунтовно себе від усіх відмежували і сьогодні починаємо переконуватися, що ми взяли дещо зависокий тон

"Він ніколи не любив блищати чи перед будь-ким позувати, - стверджує Бойків. - Його вдачу позначала виняткова дійовість. Не можна було зауважити якоїсь патетики, сліпого молодечого пориву, фантазійності, словесного гурра-патріотизму. Коли в одній із розмов із Полковником інженер Микола Сціборський натякнув про це, він негайно зреагував:

- Маючи 28 років, я був командиром корпусу Січових Стрільців і заступником голови Директорії у Києві. То що нині може мені імпонувати? Наше завдання працювати й боротися за визволення України! Титули не цікавлять мене!"

Сціборський - заступник Коновальця в ОУН - у полеміці нерідко вживав слова типу "шулери", "зрадники", "нахаби". Полковник категорично виступав проти такого способу ведення дискусії з опонентами, називав це "вуличною лайкою". "Провідник, - писав в одному з листів у квітні 1930-го, - і в найгірших ситуаціях не сміє, з одного боку, тратити душевної рівноваги, а, з другого боку, мусить все передумати до найменших дрібниць, а, зокрема, приймати як можливо найбільш небезпечні ситуації".

У листі за 14 липня того ж року: "Не штука господарювати, коли мається всього по достатком, але штука з малого доходити до щораз більшого. Достаток деморалізує, а недостача заставляє людей засукати рукави, закусити зуби, щоб переробити усі труднощі. В нашій діяльності це повинно бути аксіомою. Бо нам треба бути приготованими на те, що можливо прийдеться працювати в ще більше несприятливих обставинах і ще з меншими засобами".

Маючи 28 років, я був командиром корпусу Січових Стрільців і заступником голови Директорії у Києві. То що нині може мені імпонувати?

"Прийшли Євген і Оля Коновальці, щоб відвідати мою хвору дружину і подякувати за її допомогу для них, - занотував у щоденнику 16 жовтня 1931-го український емігрантський діяч Євген Бачина-Бачинський, який також жив у Женеві. - Принесли квіти й гроші, які були для них витрачені. Скаржилися, що не мають засобів до життя. А у нас думають, що Коновальці мають тисячі. В дійсності вони живуть дуже скромно і ощадно".

А 29 квітня 1935-го Бачина-Бачинський записав: "Увечері прийшов полковник Коновалець. Розмовляв із ним поза північ. Оповідав про себе й родину. Полковник кинув курити:

- Ось уже тиждень, як не було в роті цигарки. Чи надовго?

Хвалив наші пампушки й сирну паску. Довго стояв в задумі перед двома образами, що їх намалювала моя дружина: копію відомої картини "Гуси на снігу" і, особливо, розлив річки Прип'ять із човном… Він жалкував, що й досі не посадив деревця на хуторі і, жартуючи, додав:

- Бодай яму викопав минулого літа. Може, це для мене.

Мені й жінці аж мороз пішов за шкірою. А Коновалець вів далі:

- Бо гонять мене вороги так, що не знаю, де й жити. Дослужився…"

У липні 1936-го швейцарська влада змусила полковника з родиною виїхати із країни. "Причини треба шукати в демарші або поляків, або червоних", - припускав полковник. Коновальці перебралися до Італії, осіли в Римі. Сина Юрка віддали до французького ліцею ім. Шатобріана, де навчалися діти дипломатів.

Сина Юрка віддали до французького ліцею імені Шатобріана, де навчалися діти дипломатів

Улітку 1935-го серед української громади у Фінляндії з'явився перебіжчик із СРСР. Видавав себе колишнім комсомольцем, за освітою - народний учитель. Начебто розчарувався в комунізмі і прагне пов'язати свою долю з національним рухом. Нібито представляє підпільну організацію в УРСР.

Насправді ж був радянським агентом Павлом Судоплатовим. Згодом він стане одним із керівників управлінь НКВС-НКДБ-МДБ. Затесався в українські емігрантські кола. Був відомий там як Павлусь, Валюх. Невдовзі із Судоплатовим познайомилися деякі члени Проводу ОУН. Потім - і сам Євген Коновалець. Пройнявся симпатією. Хоч дехто з оточення полковника й застерігав його від надмірного захоплення.

- Ви на цьому Павлі не пізналися і не оцінили його, як слід. Це ж прекрасний хлопець! Інтелігентний, і - характер! - казав Коновалець колишньому сотникові Української галицької армії Омелянові Сенику-Грибівському.

"Під час нашого перебування в Парижі Коновалець запросив мене відвідати разом із ним могилу Петлюри, - згадує Судоплатов у своїй книзі "Спецоперации. Лубянка и Кремль. 1930-1950 годы", що вийшла 1997-го. - Коновалець обожнював цю людину, називав його "нашим знаменом і самим любимим вождем".

Ми пройшли через весь цвинтар і зупинилися перед скромним надгробком на могилі Петлюри. Коновалець перехрестився - я вчинив за його прикладом. Якийсь час ми стояли мовчки, потім я витягнув із кишені носовичок і завернув в нього жменьку землі з могили.

- Що ти робиш?! - вигукнув Коновалець.

- Цю землю з могили Петлюри відвезу в Україну, - відповів я, - ми в його пам'ять посадимо дерево й будемо за ним доглядати.

Коновалець був у захваті. Він обійняв мене, поцілував і тепло похвалив за чудову ідею. У результаті наша дружба і його довіра до мене ще більше зміцніла".

Цю землю з могили Петлюри відвезу в Україну. Ми в його пам'ять посадимо дерево й будемо за ним доглядати

У листопаді 1937-го Судоплатов отримав наказ ліквідувати полковника. "Єжов в 11-й вечора знову привів мене в кабінет до Сталіна, - згадував агент. - Всього за 5 хвилин я розповів план оперативних дій проти ОУН.

- Наша ціль - обезглавити рух українського фашизму напередодні війни й примусити цих бандитів знищувати одне одного в боротьбі за владу, - сказав Сталін.

Тут же він звернувся до мене з питанням:

- А які смаки, слабкості й прив'язаності Коновальця? Спорбуйте їх використати.

- Коновалець дуже любить шоколадні цукерки, - відповів я, додавши, що куди ми з ним не їздили б, він завжди першим ділом купував розкішну коробку солодощів.

- Обдумайте це, - запропонував Сталін".

В оперативно-технічному відділі НКВС виготовили вибуховий пристрій. Зовні - коробка шоколадних цукерок, розписана в українському стилі. Вибух мав статися рівно за пів години після зміни положення коробки із вертикального в горизонтальний.

Які смаки, слабкості й прив'язаності Коновальця? Спробуйте їх використати

"Ми домовилися, що зустрінемось із Коновальцем у Роттердамі, в ресторані "Атланта", - продовжує Судоплатов. - Я увійшов до ресторану, підсів до нього, і після незначної розмови вручив йому подарунок, коробку шоколадних цукерок. Йдучи, поклав її на столик поряд із ним.

Пам'ятаю, як, вийшовши з ресторану, звернув направо на бокову вулицю, обабіч якої розташувалися численні магазини. У першому ж із них, де торгували чоловічим одягом, купив капелюх і світлий плащ. Виходячи з магазину, я почув звук, який нагадував хлопок шини, що лопнула. Люди навколо мене побігли до ресторану. Я поспішив на вокзал, сів на перший же потяг до Парижа, де мене мав зустріти чоловік. Передав йому свій пістолет і маленьку записку, зміст якої потрібно було відправити в Москву шифром. У ній ішлося: "Подарунок вручений. Посилка зараз в Парижі, а шина автомобіля, на якому я мандрував, лопнула, доки я ходив по магазинах".

Було 23 травня 1938 року. У лютому 1940-го в ОУН стався розкол фактично на дві організації з однією й тією ж назвою - радикальну Степана Бандери та помірковану Андрія Мельника.

×