"Парася ні живоє ні мьйортвоє"

57-річна Тамара Яценко 700 разів зіграла Проню Прокопівну в п'єсі Михайла Старицького "За двома зайцями". У мові використовує її слівця.

— Одного разу, коли ще тільки вчилася в театральній студії при театрі Франка, поверталася додому пізно. І от посеред дороги заходить до автобуса п'яний, із непозитивними рисами такий чоловік. Роздивився і до мене рушив. Він іде, а в мене на шиї косинка була біленька в синій горох — я її одягаю на голову. Внутрішньо перелаштувалася, уявила себе Пронею Прокопівною. Він починає загравати: "Чєво ви такая грустная?" І я видаю: "Оце прєдставляєте, єзділа вчора на базар, та й купила парася. Приєхала дамой — а воно ні живоє ні мьйортвоє. Нє дєйствуєт". І сплакнула. Він відсів від мене — видно, подумав, що я трошки того і краще не зв'язуватися.

Слівця Проні Прокопівни використовую постійно. "Банжюр" кажу замість привіт, "какось льогше". Вважаю, що дарма накидаються на суржик. Я з Київської області, з Горенки. Там, звичайно, суржик, не чиста літературна мова. На банкеті, серед професури й літераторів, я суржиком не буду говорити. Російська в мене така сама чиста, як і українська. А якщо я в селі, де нормальні люди розмовляють на своєму суржику, то чого я буду випендрюватися? Я з ними розмовляю їхньою мовою. У житті стараюся літературною мовою говорити.

Замість слова "вороги" вживаю "опоненти". Шикарне слово.

Коли готую роль, пристосовую до себе тексти. Щось додаю, випускаю воду. Зараз будемо репетирувати "Голубку" за Жаном Ануєм. От як було в тексті: "Як же цей чолов'яга мене божествив". Я ж роблю: "Яка це була людина! Він мене обожнював". За сюжетом юна жінка запитує мене, як зробити, щоб тебе сильно кохали. Моя героїня відповідає: "Бути жінкою, бути мистецтвом, красою. Стати раптом для чоловіків спалахом вогню". А було — "стати для цих нікчем". Навіщо я буду ображати нормальних мужчин, які сидять у залі? Я цього не люблю, я текст облагораживаю.