- Гарячая кукуруза, медовая пахлава, - огрядна жінка років 50 переступає з одного простирадла на інше на безкоштовному пляжі в Ялті. Стати на пісок не може, бо вільних місць немає- оксамитовий сезон.
- Ты куда прешь, корова! - кидається на жінку чоловік у чорних плавках. - Ты мне тут все персики своими ногами в пюре превратила.
За жінку заступається хлопець. На нього всі звертаються увагу, бо говорить українською.
- Як вам не соромно жінку ображати? Вона ж не знала, що ви під покривало персики заховали.
- А ты, хохол, не в свое дело не лезь, - чоловік піднімається. Обтрушує пісок, ставить руки в боки. - Лежишь на нашем пляже, так хоть уважение к местным жителям имей - на человеческом языке разговаривай. А то твою белиберду тут никто не поймет.
Понаехали сюда на песке валяться, жиром обрастать
У тролейбусі людей не менше, ніж на пляжі. Проїзд коштує гривню. Маршрутки їздять напівпорожні, бо в них проїзд утричі дорожчий.
- Пройдите дальше, - штурхає ліктем рожевощоку дівчину начальниця депо.
Влазить у кабіну до водія, щоб забрати виручку за ранкові рейси - 657 гривень. У неї високо начесане біле волосся, губи нафарборані червоною помадою.
- Не могу я пройти, тут люди выходят, - дівчина тулиться до поручнів, щоб пропустити пасажирів.
Начальниця відвислим животом проштовхує її всередину салону і приказує:
- Понаехали сюда на песке валяться, жиром обрастать, так хоть людям не мешайте работать.
Навпроти ялтинської автостанції на узбіччі бачу біґ-борд із фотографією міста минулого століття і напис "Ялта - город, в который хочется вернутся". Питаю фотографа, чи хоче він повернутися в це місто. Він хитає головою.
1 
1
Комментарии
27