Після лекції у Парижі до мене підходить група російських студенток перепитати, чому я назвав путінський режим фашистським.

— Тому що він має усі ознаки таких режимів — зазирніть до енциклопедії.

— Наприклад?

— Жорсткий авторитаризм, шовінізм, мілітаризм, параноїдальна мобілізація проти уявлених ворогів, переслідування інакодумців, заперечення ліберальної демократії й протиставлення їй власної цивілізаційної вищості, агресивний традиціоналізм, зневага до парламентаризму, тотальна цензура, безсоромна пропаґанда, санкціонована мова ненависті, накидання обов'язкової ідеології, харизматичний вождь та пов'язаний із ним культ сили і маскулінності.

— Це у вас там фашизм! — не втримується найменша, конопатенька.

— І яку з перелічених вище ознак там бачите?

— На Майдані були прапори зі свастикою!

— Київський рабин написав про розгул антисемітизму!

— Ваші путчисти заборонили російську мову!

Я глибоко вдихаю і затримую якомога довше повітря.

— Дівчата, — видихаю врешті, — ви вчитеся у Франції, володієте іншими мовами, чому ж ви повторюєте всю цю бридню з московського телебачення? Адже тут є купа альтернативних джерел. Чому ви не слухаєте вашого мудрого земляка професора Преображенського, котрий радив не читати совєтських газет?

— А чому ми повинні довіряти натовським газетам?! — вигукує конопатенька.

Я хочу перепитати її, що таке "натовські газети", проте вчасно згадую, що в міфологічній свідомості є певні предмети, котрі не піддаються визначенню. Як, наприклад, леґендарний "натовський чобіт", який ніколи не топтатиме російську землю. Дуче цього не допустить, тож дівчата можуть спокійно тим часом топтати землю натовську. Це приємніше, цікавіше і, головне, зовсім не страшно.

×