Жінку із серпом малювати почали не радянські художники-соцреалісти. Ця тема здавна цікавила митців. Бо жнива - останній акт драми, в якій люди змагаються з Богом за відстрочку. За те, щоб прожити ще один рік. А добрі жнива - як чесно здобута перемога.
У Пітера Брейґеля-старшого є картина, написана 450 років тому. Літній полудень і високе жито - в ріст людини. Якісь дядьки ще косять, одні молодиці в'яжуть снопи, а інші вже сіли обідати в тіні під деревом. А під тим самим деревом на передньому плані лежить косар. Лежить - мов сніп, яких повно на полі. Такий утомлений, що йому вже не хочеться ні їсти, ні чого іншого. Лиш скоса дивиться на обід та на молодиць. Ноги косаря, мов у ляльки, розкидані в різні боки, і гульфик його штанів безсило звисає до землі.
На полотні "Жниця" Миколи Пимоненка - усе м'якіше, стриманіше. І сказано нібито набагато менше. Та й аж надто делікатна ця жниця. Так, ніби Пимоненко спершу збирався малювати Мадонну, а потім раптом передумав. Але є в цій українській жінці із серпом якась тривожна таємниця. І давня, як світ, хліборобська побожність жнив. Таїнство, втрачене тепер безповоротно.
Та чи тільки побожність? Є ще й виклик. Він - у погляді: "Я - на своєму полі. А ви хто і звідки?". Колгоспницею за якихось три десятиліття ота жниця не стане. Людей з отаким поглядом розкуркулювали першими.
У радянському живописі на жнивні сюжети було безліч картин. І часто-густо героїня так само стоїть серед хлібів. Але живописцеві не до таїнств і таємниць: він старається, щоб на гордо випнутих грудях жінки було добре видно "Золоту Зірку" Героя Соціалістичної Праці.
"Еталон соціалістичного реалізму" - скульптура Віри Мухіної "Робітник і колгоспниця" 1937 року. Залізна жінка там також із серпом. У ній уже зовсім немає таємниці. І серп той не для ниви.
1 
35413
Комментарии