Побачити синці на тілі Оксани майже неможливо – їх не видно під одягом. Уперше я помітила сліди побоїв знайомої у басейні, куди разом ходили.
– Чоловік бив? – питаю. Вона не приховує: "Він".
Кажу, можу допомогти. Знаю організації, що працюють із жінками, які зазнали домашнього насилля. Знайду їй доброго адвоката. Треба – свідчитиму в суді, супроводжуватиму. Говорю це і боюся відповіді, яку найчастіше чую в таких ситуаціях.
– Не треба. Я сама винна була, – каже Оксана й одягає суцільний купальник на живіт із синцями.
Від фізичного домашнього насильства в Україні страждають 1,8 млн жінок, за статистикою. Їх б'ють чоловіки. Лише кожна шоста звертається в поліцію. Більшість не вірять, що правоохоронці щось змінять. А ті наводять ще сумніші дані – 600 жертв помирають.
Чоловік Оксани – успішний менеджер, керує відділом у відомій компанії. Молодий, креативний, любить спорт і походи в гори. Тому жінці ніхто не вірить, що він може чинити насильство. А якщо й вірять, то "має бути серйозна причина" або ж "довела ти його".
Оксана вже місяць не ходить у басейн і не відгукується в соцмережі. Мені страшно за неї. У відчаї пишу її чоловікові. Пояснюю, що я знайома і хвилююся.
"Я теж не знаю, де вона, – відписує. – Лишила записку, що звільнилася, їде на заробітки в іншу країну. А коли повернеться – розлучиться. Чого їй не вистачало – не знаю. Тепер буде прибиральницею або доглядальницею. Сама винна".
Наступного дня відгукнулася Оксана: "Справа в купальнику. Не знайшла вдома ще закритішого. Зрозуміла, що хочу плавати й жити"
2 
1
Комментарии