– Знайшов роботу. Працюю тепер на самого президента! – Іван зробив круглі очі й показав вказівним пальцем у небо.

Ми з друзями аж роти пороззявляли. Наш Іван – на Банковій? Ну нічого собі.

Він закінчив ветеринарну академію, але з тваринами справ не мав. Шукав роботу своєї мрії.

– От сиджу я за столом дубовим – підписую папери, вирішую важливі справи, домовляюсь із солідними людьми, – казав за кухлем пива. – Думаєте не потягну? Ха, не святі горщики ліплять.

Торік я порекомендувала Івана знайомому директору будівельної фірми. Приятель звільнився через три місяці.

– Мене там за людину не вважають – подай, принеси, відвези. А я ж можу і важливішу роботу виконувати. Людей щасливими робити.

Через нову посаду Іван не мав часу посидіти з друзями. Їздив у діловому костюмі у відрядження, бігав на зустрічі, постійно говорив по телефону. Я вже й забула про нього. Раптом уранці побачила Івана в супермаркеті. З адміністратором залу він про щось домовлявся. Прислухалася.

– Цукерки "Де Люкс" – 15 кілограмів, "Південна ніч" – 25. "Фереро рошен" – 40 коробок. За якість не переживайте – сам президент контролює, – запевняє Іван.

×