"Місто бомбили весь день. Ми з мамою ховалися під ліжком. Вона казала: якщо у будинок влучить ракета, то під важким ліжком у нас є шанс вижити. Увечері почало працювати радіо – заговорили російські визволителі. І під свист бомб заграла музика "Союз нерушимый". Це – не фрагмент новин про російських "миротворців", а уривок із повісті Антона Клюшева "Де ти, юносте моя?"

За національністю автор – росіянин, народився в Придністров'ї, дитинство провів в Україні, має паспорт громадянина Греції, зараз живе у Франції. Коли йому було 6 років, стався збройний конфлікт – Придністров'я воювало з Молдовою.

Рідне місто письменника, Бендери, розбомбили вщент, понад 80 тисяч людей стали біженцями. Це все Клюшев описав у своїй повісті.

Розповідь іде від імені 9-річного Сергія. Його більше за постріли лякають слова місцевого хулігана на прізвисько Гітлер. Війні радіє, бо не треба грати на ненависній скрипці, а батьком-героєм можна похвалитися перед друзями.

Я не знаю, чим закінчиться повість. Мені страшно читати останній розділ. Боюся, що герой із матір'ю стануть біженцями, а в них немає навіть документів. Його батька, напевно, розстріляють.

Так само не знаю, чи поїду коли-небудь до Криму. Чи повернеться додому мій брат, мічман Чорноморського флоту. Чи мій батько піде на війну. Не знаю, чи буде у мене весілля у травні. Цей розділ життя мені так само страшно починати.

×