– Допоможеш? – Дмитро Іванович підморгує. Кладе шоколадку мені в сумку. – У центрі адміністративних послуг скажеш пару слів кому треба – щоб мене без черги прийняли. А я в боргу не лишусь.
З батьком знайомого зустрілися в центрі міста. Пообіцяв розповісти сенсацію для журналістського розслідування. Скаржиться, що два місяці не може зробити біометричний паспорт. А в Польщі працедавець пропонує вигідну роботу. Чекати буде ще два тижні.
– По паспорт чергу займають із п'ятої ранку. І то всього десяток людей можуть подати документи, – каже. – Решта записуються через інтернет, місяцями ждуть. Ти ж маєш досвід, як ту систему обійти. Допоможи.
Закордонні біометричні паспорти з сім'єю зробили півтора року тому – до прийняття безвізового режиму з Євросоюзом. Черг тоді не було.
– Не всі такі довірливі, як ти, – зітхає чоловік. – Навіть коли президент оголосив про безвіз – не повірив. От коли кум зробив собі біометричний паспорт і його випустили за кордон – зрозумів, що Петро казав правду.
Прощаюся з Дмитром Івановичем і віддаю шоколадку. Нічим не допоможу, кажу.
За тиждень він телефонує:
– Таки пішов у ту установу. Якийсь чоловік, назвався Петром, пообіцяв провести без черги. Мовляв, знає потрібних людей. Узяв аванс – 500 гривень.
– І що? – питаю.
– Обманув. Так мені й треба. Не тому Петрові повірив
2 
1
Комментарии