– На співбесіді запитали, чи розмовляю російською. Досвід і міжнародні сертифікати нікого не зацікавили, – скаржиться офіціантка й бариста Оксана.

Професію тиждень опановувала в Італії, працювала в найкращих кав'ярнях Львова. Восени торік переїхала до Києва. Шукала роботу за фахом.

– Керівники ресторану пояснили, що 90 відсотків їхніх клієнтів – російськомовні. Їм буде некомфортно, коли говоритиму українською, – продовжує Оксана. – Хотілося їх облаяти й піти, але не мала вибору. Скрізь такі вимоги. Отримала роботу. Мовчки робила відвідувачам каву.

Інші історії з обслуговуванням клієнтів траплялись у Львові. Торік російськомовні колеги з Харкова боялися йти у "Криївку" – кафе, стилізоване під сховок бійців Української повстанської армії. Думали, що через російську їх не впустять чи образять.

– Дарма переживали, – розповіли згодом. – Там усе зроблено для туристів. Не розумієш української – офіціант перекладе на російську. Аби тільки замовлення робили.

Із 16 січня українська мова стала обов'язковою у сфері обслуговування. Нею з клієнтами мають говорити працівники магазинів, кав'ярень, кафе і ресторанів, банків, заправок, спортзалів, аптек, бібліотек. Державною мають пропонувати послуги в інтернеті. Українською мусять бути меню, цінники, маркування, квитки, технічні характеристики товарів. Інформацію можна дублювати іншими мовами.

– У день запровадження норми отримала підвищення, – хвалиться Оксана. – Керівники викликали, похвалили за смачну каву й запропонували стати офіціанткою. Виявилося, я єдина з персоналу можу без помилок розмовляти українською. Сказала, що погоджуюся, але за більшу зарплату.

– Як відреагували? – питаю.

– Погодилися. Не мали вибору

×