– Ну як вона співає? Ні слуху, ні голосу, – дивується Олена кліпу Віри Брежнєвої.
Мої однокласники слухають музику поважче. А тему зачепили, бо з екранів рівненського кафе, де мав бути тільки джаз і блюз, на всю гатить "русский мир".
– Фігурою, – запевняє Гліб. І висуває теорію, чому українська естрада програє російській попсі. – Знаєш у чому різниця між Вірою Брежнєвою і Степаном Гігою? У Брежнєвої нема голосу, але офігенна подача.
– Хто такий Степан Гіга? – ковтає "Геннесі" Микола.
– Це такий, як Іво Бобул, тільки гарніший, – пояснюють Олена з Глібом.
Це такий, як Іво Бобул, тільки гарніший
Суперечка, хто крутіший – Бобул чи Гіга – переможця не визначає.
– Який би в них голос не був, без "подачі" нічого не вийде, – каже Гліб.
– А Поплавський? – запитує Олена. Два останні класи вони сиділи за однією партою і досі дивуюся, чому між ними так і не стався роман чи кровопролиття. – Що тоді ті його голі баби, як не "подача"?
– Як платник податків я зацікавлений, щоб гроші в університетах ішли на підготовку професіоналів. Які вміють звук добре налаштувати і танець поставити, – починає лекцію Гліб.
– "Робота по блату – колиска демократа", – цитую фразу з автобіографічної книжки Поплавського.
На мене підозріло позирають кілька пар очей – чого це я її читала. Пояснюю, що кілька років тому писала анонс прощального творчого вечора Михайла Михайловича. Потім виявилося, що подібний концерт він проводить щороку. От тільки зі сцени чомусь не йде. Але торік не було – перевибори.
– Ну, Верховна Рада – це ближче до його творчості, – сміємося.
Зате у грудні був ювілейний творчий вечір Іво Бобула, на який збиралася йти з друзями. Його ми пропустили – через "революцію".
– Шкода, звісно, – кажу. – Але через революцію ми пропустили також усі можливі покази "Іронії долі" – і це тішить.
2 
1
Комментарии