– Привіт. А дай мені, будь ласка, номер Шкляра і Андруховича, – просить знайомий журналіст зі Львова.

Розпитую, над чим працює.

– Вони висловлювали думки про сепаратизм.

– А про літературу нічого не напишеш?

– Я до культури трохи далекий.

– А в сепаратизмі легше розібратися, ніж у літературі?

– Мені трохи так.

Від розмови минуло два роки. За цей час зрозуміла, що розібратися у сепаратизмі простіше не тільки моєму колезі, а й колегам Шкляра та Андруховича. Висловлюються всі – навіть молоді поети стали експертами з геополітики. І не дарма.

– Радован Караджич теж був поетом – видав шість збірок віршів, – хорватська письменниця Славенка Дракуліч показує відео початку 1990-х.

Там лідер боснійських сербів стріляє по Сараєво. Поет з артистичною шевелюрою хизується зброєю перед російським гостем, письменником Едуардом Лимоновим. Перший, засуджений за геноцид мусульман і хорватів, переховувався до смерті. А другий зараз закликає Росію надати донецьким ополченцям установки протиповітряної оборони, щоб захиститися від "київських тварюк".

– Роль інтелектуалів – у підготовці до війни. Спочатку – створити ворога, потім – об'єднати людей, – продовжує авторка книжок про пропаганду, балканські війни і Гаазький трибунал.

Найбільше на лекції зачепила фраза: "Війна – це коли ви вже не пам'ятаєте імена жертв". Бо знаємо Небесну сотню, а імена всіх хлопців, загиблих на Донбасі, пам'ять уже не втримує. А ще у Дракуліч спитали, що нам робити з Донеччиною й Луганщиною? Може, позбутися – разом із проблемами?

– Не знаю, що порадити. Але в Боснії то була катастрофа. Після розколу діяли понад сотня міністрів. А в кожного ще були водії та родичі, яких треба було влаштувати на посаду.

Тоді, у розпал війни, письменниця виїхала з Хорватії – через звинувачення у браку патріотизму. Чому її називали "відьмою, що насилає вроки на батьківщину", мені розібратися складно. Простіше – у літературі.

×