Квартирантка Таня вітає мене квітами з днем народження й дуже просить нічого не готувати, а тільки зробити десерт. Вона - вихованка дитячого будинку.
- Я от скільки чула про той десерт, але не знаю, що це таке. Дуже прошу, якщо недорого, то приготуйте.
Згадую своє дитинство. 10 червня ми з мамою о шостій ранку йдемо на сумський базар, довго прицінюємося й купуємо найдорожчу та найбільшу полуницю. Потім в єдиному на той час у місті кафе-морозиво "Сніжинка", на вулиці Леніна, завантажуємо повний термос морозива на вагу. Був такий спеціальний із широким горлом, більше його ні на що не використовували. Скляне розмальоване диво дід із Китаю привіз одразу після війни. Потім я вдома чищу полуницю, намагаючись утриматися, щоб не з'їсти зайвої ягоди. Постійно заглядаю до холодильника, як там моя полуниця. Відтоді вона для мене - найсмачніше, що може рости на землі. На мій день народження торта не купували, бо подавали полуницю.
Завантажуємо повний термос морозива на вагу
І ось на свою 56-ту річницю на прохання Тетяни я йду на грядку, збираю найкращу полуницю, викладаю зверху морозиво й, після всього іншого, подаю на стіл. У всіх - розчаровані обличчя.
- Що, оце і є десерт, про який я так мріяла? - говорить вираз очей Тетяни.
У інших він - не кращий. Підсилювачі смаку, які зараз додають до всього, зробили свою справу.
– Якась вона не клубнична, - видавлює з себе онук.
2 
1
Комментарии
4