250 бізнесменів та інвесторів зберуться 3 жовтня на восьмому Міжнародному економічному форумі у Львові. "ГПУ" опитала іноземних підприємців про плюси та мінуси ведення бізнесу в регіоні.
36-річний Талал Тінсах із Лівану у центрі Львова орендує ресторан "Стрілець". Готують страви з ліванської кухні, пропонують покурити ароматизований кальян. Тінсах ресторанним бізнесом у місті займається понад сім років.
— Чотири роки прожив у Швейцарії, — розповідає Талал. — А Львів мені архітектурою нагадує швейцарські міста. Було багато пропозицій працювати у Києві, знайомі й нині кличуть до столиці. Та я не люблю великих міст.
Ліванець переконаний, у Львові за кожну послугу вимагають плату.
— У Львові така хвороба: або чекай півроку, або плати, — каже. — Це навіть не називається "хабар", а "швидше зробимо". Та я не дивуюся. Із зарплатами українських держслужбовців інакше не вдієш. Працівникові треба 50 років складати на квартиру. У Лівані житло можна купити за п"ять-шість років. Та нині легше працювати. Раніше ще й бандити вимагали гроші за "кришу".
Клієнтами бізнесмен задоволений.
— Вони одразу замовляють по 200–300 грамів коньяку, — усміхається. — У Лівані так багато не п"ють. Сидять за пляшкою "Ред Булу" з льодом.
У селі Дмитровичі Мостиського району чотири французьких підприємці виробляють євробетон для свиноферм. Один із співвласників 52-річний Жан-П"єр Бере розводить свиней. На Львівщину вперше приїхав 2002-го.
— Тоді Франція та Україна на державному рівні домовилися про співпрацю, — говорить французькою 36-річний Юґ Танню. — Тут непогано розвивати бізнес, але всі процедури затягуються. Якби трошки швидше! У Франції робітники чесно відпрацьовують зарплату. Українці ж хочуть грошей, та не завжди працюють на совість. Ще полюбляють алкоголь.
На львівському дочірньому підприємстві данської компанії "Сіка Футвеер" українські робітники шиють шкіряне взуття. Кажуть, пара черевиків коштує від 500 грн. Реалізують їх в Україні. Щомісяця львів"яни отримують не менше, ніж 1,5 тис. грн зарплатні.
— В Україну приїхали в березні 2003-го, — розповідає 41-річний Ларс Вестб"єрґ, представник власника компанії "Сіка Футвеер". — Нас привабило вигідне географічне положення та ментальність працівників. Та український працівник відрізняється від європейського. Він не приймає рішення щодо працевлаштування з погляду довготермінової перспективи. Багато працівників надають перевагу роботі в нелегальних компаніях, де отримують неофіційну зарплату. Щодо споживачів, то українці купують товари низької якості, але дешеві. Чому? Не можу сказати, адже у вас є гарна приказка — скупий платить двічі. Через цю звичку багато якісних європейських товарів не виходять на ваш ринок.
Скаржиться на бюрократичну тяганину. Каже, це стосується не окремих львівських чиновників, а системи державного управління в Україні в цілому.
— Інвестор, що вкладає гроші в економіку, має бути звільнений від сплати податку на додану вартість, — вважає Ларс Вестб"єрґ. — Компанія, що створює робочі місця, повинна мати пільги. Треба полегшити процедуру отримання землі в оренду чи при її купівлі.
У грудні 2005-го на вул. Городоцькій у Львові німецькі інвестори відкрили центр оптової торгівлі "Метро Кеш енд Кері". Вхід — за пластиковими картками, які безкоштовно отримують підприємці.
— Перед відкриттям магазина проаналізували економічний потенціал міста, купівельну спроможність людей та стан ринку торгівлі регіону, — каже 38-річний Костянтин Макаренко, львівський директор "Метро Кеш енд Кері". — Проблем із владою немає, оскільки дотримуємося прозорої роботи та повної сплати податків, офіційного працевлаштування всіх людей.
5 
35413
Комментарии