Днями один нервовий опонент назвав мене націонал-фашистом (термін який він, певне, вигадав замість націонал-соціалізму) лише за те, що я висловив сумнів відносно доцільності втручання українців у справу Pussi Riot. Нагадаю, що це ті самі молодички, які станцювали у московському Храмі Христа Спасителя на знак протесту проти політики Путіна і перетворення церкви на інструмент держави, і яких днями посадили на два роки.
Оразу відкидаю підозри. Я не підтримую політику Владіміра Путіна, вважаю її такою, що завдає шкоди не лише російському суспільству, але і Україні.
Не ставлюся з повагою до московського попа Патріарха Кіріла, бо він лицемірна особа, яка носить годинник за 30 тисяч євро і при тому серед вірних проповідує аскезу. Крім того, він перетворив церкву на інструмент політики, підтримує прагнення Путіна відродити імперію і намагається відігравати при ньому роль, яку за совка відігравали ідеологічні відділи компартійних органів. Його приїзди до України розхитують ситуацію в країні і мають на меті повернути її під контроль Кремля.
Однак, адекватній людині неможливо підтримати вирок учасницям Pussi Riot, оскільки давати два роки всього лише за танок хай і в неналежному місці – це надмірне покарання. Такий вчинок тягне хіба що на якийсь невеликий термін виправних робіт.
Гадаю, що правозахисники правильно роблять, коли називають учасниць "танцювального колективу" жертвами політичних репресій. Вони мають рацію, коли домагаються їхнього звільнення. Це обов'язок правозахисників і було б дивно, якби вони поводилися інакше.
Але іншим громадянам при тому треба мати на увазі, що вчинок Pussi Riot також не відрізняється адекватністю. Підтримуючи саму ідею протесту проти путінського режиму, не можна не відзначити, що вони провели його не перед офісом патріарха Кіріла, не під церквою, а в самій церкві. Як би хто не ставився до церковної верхівки, але храм - це заклад, який багато людей вважають святим. І ображати їхні релігійні почуття – святотатство.
Крім того, одна із учасниць акції протесту кілька років тому взяла участь в іншій акції. Вона з десятками молодих людей в одному з московських музеїв влаштувала порно-шоу. Вони в публічному місці роздяглися, здійснили статевий акт, а простіше кажучи - потрахалися.
Це той випадок, коли вже неважливо, проти чого протестують. Важливо, що ламаються всі обмеження, нічого не є неприйнятним і наступним кроком може стати груповий мінет на Красній площі. Або сеанс масової мастурбації на підтримку пригнічених народів Кавказу.
Тож наші співгромадяни повинні для себе відповісти на запитання: чи треба нам втручатися в стосунки неадекватної держави з такими самими неадекватними громадянами? Повторюю: не просто захищати ображених і скривджених, а саме людей, які впливають на суспільство не менш огидно, ніж лицемірний Кіріл.
Міркування тут цілковито прагматичні. Ми з Росією все ще пов'язані набагато більше, ніж нам би цього хотілося. І тому втручання у кипіння їхнього лайна неодмінно якимось дивовижним чином відгукнеться в Україні. Це може носити цілком непередбачувані форми. Власне, ми переконалися в цьому на практиці, коли членкині голоцицьої організації Femen вдалися до більш, ніж ідіотичного і цинічного діяння – спиляли хреста пам'яті жертв політичних репресій на захист інших репресованих з Pussi Riot.
При цьому російські телеканали багато розповідали про ці діяння і робили акцент на тому, що в Україні "пусьок" захищають моральні потвори.
Акція під російським посольством, яку організовували учасники неформальної організації "Ми – європейці" залишилася фактично не поміченою. Увага суспільства перемкнулася на божевільні дії Femen. А натхненнику акції протесту від "Ми – європейці" Євгену Іхельзону довелося виправдовуватися і пояснювати, що його однодумці не мають жодного відношення до спиляння хреста.
До того ж, в Україні наявні справи, які значно драматичніші за історію з "пуськами". Зокрема, триває суд над так званими "запорізькими паламарями", щодо яких автор цих рядків провів розслідування. Нагадаю, що після вибуху 2010 року в одному із храмів Запоріжжі, коли загинула жінка, Віктор Янукович з телевізійного екрану дав наказ силовикам якомога швидше спіймати злочинців. Тодішній міністр внутрішніх справ Анатолій Могильов пообіцяв розкрити злочин через тиждень, хоча закон відводить на це два місяці. Через тиждень відданий служака Могильов так само по телевізору відрапортував Януковичу, що негідників заарештовано і скоро справа буде передана до суду.
Як з'ясувалося, "негідники" традиційно, як буває в таких випадках, підписали явку з повинним і більше у цій справі нема жодних доказів. Таким чином, вони можуть отримати довічне ув'язнення лише тому, що керівникові держави заманулося попіаритися на трагедії.
Щось не пригадується, що ліберальна громадськість вийшла з протестами проти цієї несправедливості. Не вийшли вони також і у справі Віталія Запорожця, який на Київщині, захищаючись, вбив свавільного міліціонера. Можливо, тому що ці справи не набули такого розголосу в світі.
З такою логікою, якщо раптом організатор акції на захист "пусьок" Євген Іхельзон потрапить за грати за надуманим звинуваченням, а громадськість при тому піде протестувати проти ущемлення прав громадян у Росії, то у того ж таки Іхельзона виникне питання щодо адекватності цієї громадськості. І він матиме цілковиту слушність.
3 
1
Комментарии
36