"Гратися" з мовою легше, ніж боротися з режимом

Опозиція показала, що вона може захищати свої інтереси, але парадоксальна річ полягає в тому, що у цьому двобої були зацікавлені обидві сторони.

Партія регіонів отримала відповідну картинку медіа-враження і підтвердила відповідно свій статус як партії, яка захищає російськомовне населення Півдня і Сходу України. Вона таким чином хоче привернути до себе не тільки увагу, а й повернути до себе той електорат, який розчарувався через соціально-економічну політику, яку проводить влада. Тому Партія регіонів переставила фішки, витягнула нові карти і зробила ставку на мовне питання. І мовне питання стало таким напів-джокером напередодні старту передвиборчої кампанії, який має або врятувати Партію регіонів і її електоральні позиції, або залишити такі позиції незмінними. "Регіони" розраховують на те, що вона таким чином значно посилять не тільки свій статус як партії російськомовного населення України, а підсилить свої електоральні позиції.

Опозиція також в цьому зацікавлена. Тому що можна багато критикувати владу, боротися проти влади і за звільнення Юлії Тимошенко. Але вже була певна криза рейтингу й ідей у опозиції, а тут вона отримала нове натхнення, новий драйв захисту мови. Теж була зацікавлена в цьому двобої, при чому саме в таких радикальних формах, тому що опозиція виступила як захисник української мови і україномовного населення України. Тож у опозиції теж багато в чому електоральний розрахунок, а не тільки захист фундаментальних цінностей. І опозиція теж дуже добре сприйняла запрошення до цієї гри, дуже добре освоїлася з цією місією боротьби за мову, тому вона теж виграла.

Навіть якщо закон буде прийнято, залишиться осад. Залишиться пам'ять про захист: для одних — російської мови, а для інших — української. Для наших політиків краще захищати мову, а не захищати людей. Тому це вигідно. Навіщо думати про соціально-економічну політику, про те, що діється в економіці, з правами людини. Взагалі з тим, що діється в Україні. Краще захищати мову. Це менш небезпечно, аніж боротися дійсно з реальним режимом. Це краще, це іміджевіше, це яскравішt, аніж займатися рутинною роботою по захисту громадянських, соціальних і трудових прав людини, і реально боротися проти нинішньої влади. І влада, і опозиція можуть сьогодні тільки з почуття глибокого задоволення згадувати вчорашній день.

З "мовним" законом будуть тягнути, а потім приймуть. Вигідно сьогодні тримати цей серіал з різними рімейками, кавер-версіями, триб'ютами для того, щоб ця тема не сходила з інформаційного порядку денного і залишалася у фокусі медійної й електоральної уваги.

Взагалі, бійка у парламенті - це не нормально, але нічого катастрофічного немає. Бійки бувають в багатьох парламентах, в тому ж японському парламенті, парламенті Південної Кореї. Іноді почуття, емоції переважають. Хоча, зрозуміло, що краще, щоб взагалі ці теми не піднімалися. І проблема не в тому, що сталася бійка. А проблема в тому, що питання мови ще залишається питанням для розколу парламенту і суспільства. І політики на цьому грають. В інших країнах вже немає цих питань, вони не стоять на порядку денному, про них давно вже забули. Тому що політики займаються іншим.

Проблема в тому, що у нас мовне питання ще залишається актуальним, політичним і його штучно розкручують, роздмухують для того, щоб гратися в політику на почуттях виборців, а не щоб робити правильно політику. Справа в тому, що для деяких прошарків населення ця тема ще досі актуальна. А політики це використовують. Та якби вони на цьому не грали, то і населення цю тему вже давно б забуло. В країні мирно вживаються українська і російська мови. Українська мова — це державна мова, а російська має більше поширення у суспільстві. І так має бути. Це баланс української і російської мови. Політики постійно хочуть цей лінгвістичний компроміс порушити, зруйнувати для того, щоб, прикриваючись мовним питання, робити свої темні політичні і бізнесові справи.