Кіноненависник

- Усі твої хобі - такі, щоб кадрити дівчат, - каже мій друг Максим.

Він - одинак. Улітку нічого не бачить, окрім маски для дайвінґу й ластів. Узимку - в голові тільки сноуборд і гори.

- І як мені допомагає в особистому житті колекція пивних корків? Або тривалі медитації на футбольних сайтах? - питаю.

- Ти ще й з кінотеатрів не вилазиш.

Ідемо повз "Жовтень". Кажу:

- Дай-но зазирнемо, гляну сеанси.

- Сам заходь.

Поряд винна крамничка є. Можна шардоне на розлив узяти

За пацанячим кодексом Макса на великому екрані показують лише рожеві шмарклі про кохання. І взагалі в кіно ходять, щоб у темряві цілуватися. А закортіло новий фільм - качай з інтернету.

Треба діставати друга з його шкаралупи, думаю.

- Тут поряд винна крамничка є. Можна шардоне на розлив узяти, - зваблюю.

Таки вдається затягнути Максима на збірку короткометражок. Виходимо задоволені. Він - фільмами, я - його реакцією. Каже, побачене нагадало якісні ролики з YouTube. Доти Макс витримував лише 10-хвилинні кліпи про сноубордистів. Тож порівняння можна вважати компліментом.

- Якби з тобою в кіно не сходили, не знав би про що з Ларисою розмову почати, - зізнається за кілька хвилин мені за пивом.

Ловлю Макса на слові і знову тягну до кінотеатру. Вибираю "Фауста" Олександра Сокурова - друг покладається на мій смак. Я покладаюся на "Золотого Лева" Венеційського кінофестивалю. Фільм починається з крупного кадру геніталій мерця. Далі доктор Фауст тельбушить небіжчика - шукає душу.