Щось не так

- Можна меню? - питаю ламаною німецькою в арабському кафе в Дортмунді.

Уже досить пізно. Я, певне, їхній останній клієнт сьогодні. Молодий араб, який одночасно і за офіціанта й за кухаря, одразу зрозумів, що німецькою ми не домовимося, тому покликав брата. Того звуть Алі й він володіє англійською приблизно як я німецькою. Цього достатньо, щоб порозумітися. Алі пропонує скористатися пропозицією закладу: кебаб і маленька кола за 3,5 євро. Як на німецькі ціни - непогано, я погоджуюся. Кебаб - та ж шаурма, тільки порція більша і краще смакує. Єдине, що в меню значиться маленька кола. Я вирішую взяти з холодильника середню.

Повечерявши, іду розраховуватися. Даю 5 євро кухареві й допиваю колу. По виразу його обличчя розумію - щось не так. Він знову кличе Алі й відчитує його арабською. Той червоніє, як буряк. Кидається мене перепрошувати. Виявляється, оскільки я взяв середню колу, то вартість замовлення зросла до чотирьох євро. Алі картає себе. Мовляв, він забув уточнити, яка саме кола входить у пропозицію

- Та без проблем, - кажу. - Я ж розумію, що середня кола коштує дорожче. Тому й даю 5 євро.

Однак Алі продовжує перепрошувати. Усміхаюся, забираю здачу і дякую за смачну вечерю.

- Дякую за розуміння, мій друже, - Алі дивиться мені в очі й тисне руку.

Товар беріть, а гроші завтра занесете

З думкою "таке можливо тільки в німців" продовжую прогулянку вже нічним Дортмундом. За якийсь час заходжу в продуктовий магазинчик. Хочу купити соку і печива на сніданок. За прилавком дівчина років 25, теж арабка. Даю гроші, а в неї немає решти. Думаю: усе, поснідав. Поруч більше магазинів нема, та й пізно вже.

- Ви товар беріть, а гроші завтра занесете, - каже дівчина.

- Я завтра вже їду.

- Тоді коли матимете дрібніші гроші - занесете.

Забігаю в магазин наступного ранку. За прилавком інша дівчина. Пояснюю, що вчора взяв товар, а зараз приніс гроші. От - 2 євро одною монетою. Це її не дивує. Уточнює, скільки має дати решти, і запрошує приходити ще.