Зо два роки тому познайомився з Ларисою, українкою з Аргентини. Ні вона, ні її батьки в Україні ніколи не були. Звідси приїхав її дід.
Лариса вчить українську і мріє "повернутися додому". Хоча їй важко відповісти, українка вона чи таки аргентинка.
- У нас так багато всього понамішувано, - каже.
Тамтешні українці вміють вишивати, писати писанки, дбають про традиції та звичаї. Й щотижня їздять до Буенос-Айреса до греко-католицької церкви. Але Лариса любить мате і не уявляє собі без нього життя.
Різдво влітку - це поза межами мого розуміння
Зараз там мороз досягає 5 градусів. Я довго не міг зрозуміти: вони "зиму" визначають за погодою чи за місяцями?
- Ні, зима - це коли холодно, а літо - коли тепло, - пояснює мені, мов дитині. - Зима - це червень, липень і серпень.
Їй так само важко зрозуміти, що відпочинок на морі й зимові свята - в Україні це різні періоди.
- Було б приємно розділити їх. Бо в нас усе влітку - і засмага, й Новий рік, - скаржиться.
- А як же Святий Миколай? - питаю. Різдво влітку - це вже поза межами мого розуміння. Виявляється, Миколай приїжджає влітку на санях з оленями. І, звісно, вкритий потом. Але на листівках аргентинці малюють його на снігу. Хоча снігу там майже не буває.
- Різдво взимку - це моя мрія. Щоб можна було їсти кутю, побігти до церкви й повертатись уночі, риплячи хрустким снігом.
Так-так, зустрічаючи п'яні російськомовні компанії, думаю собі я.
Цікаво, чи здійсниться колись її мрія.
2 
1
Комментарии
36