Грузини попереджали: після Азербайджану у Вірменію ще можна, а от після Вірменії в Азербайджан – ніяк. Тому, з'їздивши до Баку, зібрався до Єревана.
Сідаю ввечері в поїзд у Тбілісі. Вагон набитий вірменами, які тягнуть клунки в Грузію. Здебільшого продають садовину. Назад везуть чомусь цигарки.
Поруч зі мною місце порожнє. Провідник Рустем підсідає й закурює. Пропонує й мені. Відмовляюся, мовляв, не можна ж.
– Якщо куриш зі мною, то можна, брате, – усміхається у відповідь.
Йому бракує кількох зубів.
Вірменський кордон перетинаємо близько третьої ночі. Спочатку заходить привітна жінка-медик. Питає про хвороби і щеплення, щось записує у журналі. Не бачив такої процедури ніде.
Якщо куриш зі мною, то можна
Потім з'являється прикордонник. Бере мій чистенький паспорт, із трьома грузинськими штампами й двома азербайджанськими. Старий, забитий візами, місяць тому замінив.
Побачивши азербайджанські штампи, прикордонник робить круглі очі. Пояснюю, що я – журналіст, був два дні в Баку. Зараз маю зустрічі в Єревані.
– Почекайте, будь ласка, – відповідає і кудись іде з моєю синьою книжечкою.
Надворі дощ, маленька станція поміж горами. Темно хоч в око стрель. Холодно. Якщо висадять, думаю собі, куди поткнуся? Поїзди не ходять, окрім цього однісінького. Злякався. А прикордонник не вертається.
Нарешті таки підходить. Похапцем розповідаю, що завжди мріяв потрапити до Вірменії, згадую вірменських поетів та історичні постаті. Він усміхається, простягає паспорт:
– Барі ґалуст!
Відкриваю, там стоїть вірменський штамп. За кілька хвилин поїзд вирушає. Мене досі трусить. Виходжу в тамбур, курю. Клунків немає. За кілька хвилин вірмени починають знов розкладати їх по вагону.
Тепер уже можна спати. Але не хочеться. Вагон жваво щось обговорює. Пригощають солодощами:
– Ти теж після цього спати не хочеш? Ох уже ці митниці!
Комментарии
21