На одній із вулиць Лондона 1900 року інженер Губерт Сесіл Бут проходив біля авто, яке чистили струменем повітря зі шланга. Бута, 29-річного проектувальника лінкорів Королівського флоту Великої Британії, накрила хмара куряви. Аж закашлявся. І нібито саме тоді йому спало на думку винайти машину, яка не роздмухувала би, а затягувала повітрям пилюку до спеціального контейнера.
Є й інша версія, як інженер вирішив створити пилосос. У Лондонському мюзик-холі показували шоу - чудернацький агрегат зі старого килима видмухував пил. Він стояв стовпом, люди в перших рядах почали чхати й кашляти. Серед них і Губерт Сесіл Бут. Тоді встав і пішов за куліси. Знайшов організаторів шоу й порадив не пускати куряву на глядачів, а навпаки - засмоктати її всередину приладу.
- Як же це зробити? - запитали ті.
- А так! - й інженер став на коліна і втягнув носом пилюку з того самого килима.
Узятися за створення пилососа Бут вирішив через кілька днів після вистави в мюзик-холі. Сидячи з друзями в ресторані на Вікторія-стріт, він згадав шоу. Задумався. А тоді поклав свого носовика на сидіння одного з плюшевих стільців і знову набрав повні легені пилюки.
У жовтні того ж 1900 року Губерт Сесіл Бут разом із двома колегами створив "пилососний альянс". 30 серпня 1901-го він запатентував власний винахід. А невдовзі заснував фірму The British Vacuum Cleaner Company - "Британська пилососна компанія".
Поклав носовика на сидіння одного з плюшевих стільців і втягнув носом повні легені пилюки
"Пирхач Біллі" - так Губерт Сесіл Бут назвав свій пилосос-машину. Наступного року вона з'явилася на вулицях Лондона: запряжений парою коней віз із приладом-монстром. У дію його приводив бензиновий двигун. Пилосос мав вакуумний насос потужністю п'ять кінських сил.
Затягти такий агрегат до звичайного житлового будинку було неможливо. Віз із ним зазвичай паркували на узбіччі, а килими для чистки виносили надвір. Іноді від пилососа у вікно будинку протягували 30-метровий шланг. Обслуговували машину четверо людей.
Якось шеф лондонської поліції намагався заборонити тягати містом пилососи. Мовляв, коні, лякаючись реву й гуркоту агрегату, сахаються й порушують правила вуличного руху. Головним транспортом у Лондоні тоді були все ще кінні вози: автомобільна ера тільки-но починалася.
Але тріумфальну ходу Бутової машини вже годі було зупинити. У світському товаристві навіть почали влаштовувати vacuum cleaner parties - "пилососні вечірки": дами збиралися на чай і спостерігали, як працівники "диво-машиною" чистять килими в будинку. Щоб видовища були ефектнішими, Бут зробив прозорі шланги.
Пилососом зацікавилася й британська королівська родина. 1902 року, напередодні коронації Едуарда VIІ, компанії Бута доручили пропилососити величезний блакитний килим Вестмінстерського абатства. Робота велетенської машини так вразила монаршу сім'ю, що та забажала почистити Букінґемський палац і Віндзорський собор.
Після цього на всіх королівських прийомах гостям демонструвала нове чудо техніки. Пилососом вихвалялися перед німецьким кайзером Вільгельмом ІІ і російським царем Миколою ІІ. А турецький султан Абдул Гамід і собі замовив агрегат - для палацу в Константинополі.
"Пирхач Біллі" прославився ще більше, коли ним вичистили чумні бараки в лондонських доках. І недуга не перекинулася далі на місто. Пилосос проявив себе й під час Першої світової війни. У перетвореному на шпиталь величезному Кришталевому палаці в лондонському Гайд-парку поранені задихалися від пилюки. За чотири тижні роботи 15 агрегатів викачали там 26 т пилу.
За чотири тижні роботи 15 "Пирхачів Біллі" викачали там 26 тонн пилу
Прибиральник шкіряної фабрики в американському місті Кантоні, штат Огайо, Мюррей Спенґлер страждав від астми. Також від пилюки його мучила алергія. Із газет він довідався про пилосос Бута й узявся створити його електричний варіант. І 1907-го сконструював пристрій із повітряним насосом. Стрижнем служив держак від швабри, а за мішок для збирання пилюки правив шовковий напірник від подушки.
Спенґлер зробив іще кілька пилососів - на продаж. Одного з них придбала кузина винахідника - дружина його боса Вільяма Гувера. Той викупив у прибиральника патент на пилосос: Спенґлер не мав коштів на розвиток власної справи.
Гувер перепрофілював свою фабрику - замість кінської збруї та інших виробів зі шкіри почали випускати пилососи. 1908 року вийшла "Модель 0". Її називали також "Бляшана модель", бо була схожа на перевернене оцинковане відро з прикрученою до нього дерев'яною ручкою від швабри. Закріплений під нею метровий збірник для пилу був пошитий з марлі й обтягнутий сатином.
Виробник у рекламі стверджував, що агрегат не тільки чудово збирає пилюку, але й може використовуватися для швидкого сушіння волосся. Ця модель була значно компактнішою за "Пирхача Біллі": важила 20 кг. Вона швидко стала популярною у США та Європі. А бренд Hoover і нині є одним із провідних у світовому "пилосособудуванні".
1910-го Аксель Леннарт Веннер-Ґрен зі Швеції, 21-річний торговець двигунами для сільськогосподарських машин, прибув у справах до Відня. Прогулюючись містом, у вітрині одного з магазинів побачив дивну блискучу металеву бочку. Виявилося, що це пилосос американської фірми Santo - один із клонів "Бляшаної моделі" Гувера. Той також важив біля 20 кг і коштував, як на сьогодні, близько $3 тис.
- Якби я спромігся зробити його легшим і дешевшим, то продав би в кожен дім на світі! - зацікавився новинкою швед.
Для початку він влаштувався на роботу до берлінської філії компанії "Товариство пилососів Санто". Пропрацював там два роки на посаді керівника збуту. А тоді звільнився й повернувся до Швеції. Стокгольмська фірма Lux, яка виробляла гасові лампи, саме зацікавилася пристроями. Веннер-Ґрен зустрівся з її президентом і став переконувати, щоб той дав грошей на вдосконалення американського пилососа. Гарантував, що в разі успіху продасть у Німеччині 500 приладів за рік.
Аксель отримав кошти й найняв команду інженерів, щоб полегшили та здешевили пилосос Santo. Повітряний насос у конструкції замінили на вентилятор, і вага приладу зменшилася до 14 кг. А ціна - до $1800 на нинішні гроші. Пилосос отримав назву "Люкс 1".
Промислове виробництво цієї першої побутової моделі пилососа почалося на невеличкій фабриці в Стокгольмі того ж 1912-го. Веннер-Ґрен невдовзі став генеральним представником фірми в Британії та Франції. Накопичив капітал і заснував власну компанію Svenska Elektron. Вона почала випускати покращений і полегшений варіант пристрою. А 1918-го домігся злиття своєї фірми з основним конкурентом - Lux'ом. Так виник дотепер відомий бренд Еlectolux.
Через три роки компанія випустила свій найвідоміший пилосос - "Модель V": із легким горизонтальним циліндричним корпусом на полозах або коліщатах і приєднаним шлангом із кількома насадками. Цей дизайн виробники пилососів у всьому світі копіювали до кінця ХХ ст.
Задля реклами Швецією, а потім і всією Європою почали їздити машини у формі пилососа. А продавці-консультанти демонстрували його в дії. 1928-го Еlectolux мав п'ять заводів і 25 філіалів у всьому світі.
10 липня 1860 року американець Деніел Гесс запатентував перший механічний пристрій для збирання пилюки. Назвав його "Підмітач килимів". Той мав щітки, що оберталися, та міхи для створення повітряного потоку. Замість звичних тепер у пилососах мішків-пилозбірників були прилаштовані дві камери з водою для осідання в них пилу. Однак, цей "пилосос-піонер" далі патентного бюро не пішов і в промислове виробництво не потрапив.
Через дев'ять років Ів Маккафі із Чикаго запропонував іншу модель - Whirlwind - "Вихор". Замість архаїчних міхів Гесса, потік повітря в ньому створювався за допомогою вентилятора. За формою пристрій Маккафі нагадував вертикальні "вежоподібні" пилососи, популярні й у сучасній Америці. Вентилятор "Вихора" треба було крутити вручну - за допомогою ручки у верхній частині приладу.
Маккафі продавав свої агрегати по $25. Дорогувато на ті часи: тодішній срібний долар важив 23 г. Частина непроданих пилососів Whirlwind згоріла під час великої пожежі в Чикаго в жовтні 1871-го. Донині вціліли два тодішні "Вихори". Один із них - в історичному центрі компанії Hoover.
"Повне очищення всіх речей і приміщень цілком доступне за допомогою електропневматичних пиловсмоктувачів. Вони працюють від струму для освітлення й витрачають мізерну кількість енергії"
писав російський журнал "Электротехник" 1908 року
Радянські пилососи мавпували із зарубіжних
Побутову техніку, й пилососи зокрема, у Радянському Союзі масово почали виробляти за "хрущовської відлиги" - із середини 1950-х. Приміром 1952-го - останнього "сталінського" року - радянські громадяни змогли купити 18 тис. пилососів, а 1963-го - за рік до усунення Микити Хрущова від влади - 600 тис.
Вітчизняні пилососи не були оригінальними витворами радянських інженерів, а копіями найпопулярніших зарубіжних зразків. Лише отримували модні тоді й гучні "космічні" назви. Тим не менше, уся ця техніка була доволі надійною, бо її виробляли на найсолідніших радянських підприємствах - оборонних. У робочому стані ці прилади часто-густо перебували десятки років.
Одним із перших у Радянському Союзі масове виробництво пилососів розпочав Дніпропетровський агрегатний завод. 1954-го там вийшла модель - "Дніпро-1". А за два роки - "Ракета" - один із найвідоміших радянських брендів. Його "здерли" з "Моделі V" від Electrolux. Наприкінці 1950-х тут виробляли 200 тис. "Ракет" на рік. Через 30 років завод модернізували. "Ракет", з'явилося вже три модифікації.
1 млн пилососів "Ракета"
випускав на рік Дніпропетровський агрегатний завод наприкінці 1980-х. За кілька років їх витіснили з ринку досконаліші західні моделі
44 крб
коштував у 1970-х радянський пилосос "Тайфун", який виробляли в Білорусі
"У зв'язку з кончиною чергового "китайця" шукаю старі радянські пилососи - з надією, що вони виявляться надійнішими"
Із інтернет-оголошення, вивішеного на сайті talks.guns.ru 6 червня 2010 року о 22.30
1 
1
Комментарии