На Вінниччині на початку 1980-х агітували, щоб молоді сім'ї переїжджали на рідко заселену Херсонщину. Хто зголошувався, отримував отакий-от переселенський квиток. Він давав право безкоштовно перевезти речі й худобу. Сім'ям дарували нову хату, самотнім давали кімнату в гуртожитку. Одноразова грошова допомога була розбита на дві виплати – по 31 крб 87 коп. Також протягом перших двох років колгосп безкоштовно видавав дрова й вугілля на зиму.
Мої свекри переїхали тоді з райцентру Іллінці на Вінниччині в село Князе-Григорівку Великолепетиського району на Херсонщині. Разом із ними ще зо два десятки земляків. Своїх заселяли по одній вулиці, щоб швидше звикли до нового місця.
– Село зразу сподобалося – дороги асфальтовані, по вулицях клумби з квітами ростуть, – згадує моя свекруха Антоніна Герасимчук, 53 роки. – Садочок та школа кишіли дітками. Нам дали новеньку цегляну хату на чотири кімнати. Подвір'я асфальтоване, з погребом. Чоловік пішов трактористом у колгосп, я – вихователькою в садочок.
Їхнє щасливе життя тривало сім років. Якось свекор упав із трактора й поранив ногу. За рік помер від гангрени. Родичі в один голос радили свекрусі брати сина й вертатися на Вінниччину.
– Спочатку не могла покинути те місце, де ми з Борею були такі щасливі, – зітхає мати. – А потім так звикла до людей, до природи, що й не схотіла їхати.
Цілує переселенський квиток.
Князе-Григорівка ніби застигла у 1980-х. Тільки колись рівні асфальтовані дороги геть у вибоїнах. А колгоспи селяни розтягнули по цеглині.
1 
1
Комментарии