Якби я хотів стати письменником, почав би з того, що найнявся б таксистом. Разом з лікарями (Чехов) і адвокатами (Діккенс), ця професія дає багате знання людської натури і забезпечує цікавими випадками з життя, які аж просяться на папір. У кожному разі, розмова з таксистом служить мені таким собі замінником соціологічного опитування про справжню ситуацію в країні.

Пізно ввечері на початку грудня мене підвозив київський таксист. Ще рік тому він був власником фірми з обігом близько мільйона гривень. Пересів за кермо після того, як його фірма збанкрутувала. Зараз йому близько 50, має дві вищі освіти – економічну та юридичну – і, як багато киян, вистояв на двох Майданах. Він може ще раз спробувати стати на ноги. Але більше не вірить, що в цій країні може щось змінитися. Бо надто багато фактів про це свідчать.

Я пробував заперечити, хоча розумів, що мої аргументи слабкі. Я повертався із зустрічі з київськими бізнесменами, об'єднаними у групу DYB – Do Your Business. Разом зі мною там був Олександр Пасхавер. Обговорювали українські перспективи. Пасхавер повторив тезу зі свого недавнього тексту в "Дзеркалі тижня". Коли лижник стає на лижі, він, щоб їхати, має робити певні рухи. Уряд, який хоче робити реформи, теж повинен робити відповідні рухи. Цих рухів уряд не демонструє. А отже, й реформ він робити не буде.

Три фактори потрібні Україні, щоб у ній розпочалися реформи: політична воля, політична воля і ще раз політична воля. А її не видно.

Я провів кілька годин у дискусії з одним із найближчих радників президента. Дискусія була про те, чи є ще у Петра Порошенка воля змінювати країну. Я знав, і мій співрозмовник знав, що ще пару місяців тому вона була. Тепер навіть він не міг сказати про це з певністю.

Не те що Порошенко втратив амбіцію стати великим державним мужем, який змінить історію країни. Просто він розмінюється зі стратегічних рішень на дрібніші справи і виглядає, як слон, який загруз у трясовині. А для реформ треба навчитися літати. Літаючі слони в масовій культурі, від Діснея до Акуніна, є символом "неможливого можливого".

Це, власне те, що треба Україні – рухатися поза межі можливого. Словами мого улюбленого українського класика:

Против рожна перти,

Против хвиль плисти,

Сміло аж до смерті

Хрест важкий нести!

Тільки так робляться прориви в історії – і в історії, включно з українською, повно таких прикладів.

А новий старий прем'єр-міністр прямо сказав, що головним завданням України 2015 року буде виживання. Це якраз протилежне тому, чого вимагає стратегія реформ. Звісно, уряд робитиме сякі-такі реформи, щоб дістати кредити від Міжнародного валютного фонду. Але, як кажуть економісти, список країн, яким МВФ реально допоміг себе реформувати, дуже короткий. МВФ вимагає насамперед балансування ­бюджету за ­рахунок скорочення соціальних виплат, підвищення вартості комунальних послуг тощо. Це не є системними реформами, а радше симулякрами, що несуть загрозу соціального вибуху, а не енергію змін.

Реформи мали би початися з боротьби з корупцією. А боротьби немає. Навпаки, є виразні сигнали, що корупція зростає: бо тепер у хабарі включають ще й вартість за "ризик". Інший київський підприємець, який на одній з акцій виграв як приз сніданок зі мною, розповів за кавою: за Януковича їм чітко вказували "майданчик", куди вони заради безпеки свого бізнесу мали зносити гроші. Тепер особи, близькі до уряду, кажуть, що настав час зносити гроші на їхній майданчик.

Слухаючи ці та інші історії – а їх немало – нагадався випадок із 2005-го. Я поспішав на літак, і таксистка, молода симпатична жінка, хотіла скоротити дорогу і поїхала "під знак". Але не змогла, бо під знаком стояв даїшник. Проблема була не в тому, щоб заплатити йому хабара. А в тому, що він боявся хабара взяти: він, як і решта даїшників, ще вірив Ющенковим обіцянкам побороти хабарництво і боявся, що його звільнять. Пару місяців потому мені знову випало їхати з цією таксисткою. Я, згадавши нашу пригоду, спитав, чи й далі даїшники не беруть хабарі.

– Беруть як миленькі, – сказала вона.

Так що: з Новим 2005 роком нас, дорогі українці?!

×