Різдвяне

Є така місцевість. Називається Донбас. Коли туди приїжджають на Різдво колядувати вертепи з Галичини, їм кажуть: "Дуже гарно співаєте, але приїжджайте весною, коли потепліє, – тоді і слухати буде кому, бо зараз усі на новорічних канікулах".

Є такий народ. Називається він совки. Коли приходять новорічні свята, вони накуповують шампанського й горілки, роблять салат олів'є, дивляться "Голубой огонек" і роблять багато ще чого за святковим столом чи поза ним.

Чого вони не роблять – вони не колядують. Попросіть кого-небудь із них заколядувати, наткнешся на незрозумілий погляд: про що мова? Або ж почуєш: "Коляда-коляда! Подавай пирога!" чи "Коляд-коляд-коляда: дайте дядьку п'ятака". Це так вони розуміють коляду. Колядка – це коли випрошуєш або вимагаєш чогось реального.

Совки – це єдино відомий мені народ, який навпроти колядки Silent night пише "колыбельная". Більшість із них не знають колядок, бо Різдво довго в них було заборонене. Інші не знають із власної волі, щоб не забивати собі голови всякими дурницями. Натомість їхні голови повні гороскопами, китайськими календарями тощо. Їм дуже важливо знати, хто і в якому місяці народився, чи що і як у новорічну ніч вдягати. Вони вірять: як зустрінеш Новий рік, таким він і буде.

Віра в їхньому розумінні – це щось, що приносить користь. Віра не може бути безкорисливою. Коли нині тисячі мерзнуть на Майдані, то значить – за гроші. Якщо Брюссель пропонує підписати Україні договір, то тому, що хоче робити з українських дівчат консерви.

Вони вірять, що добро перемагає лише в казках. А в реальному світі треба змиритися зі злом – бодай меншим, але злом. Через це нашій "жидобандерівській чумі" вони протиставлять "свого бандита": так, він є зло – але він є менше зло.

Моя знайома соціолог із Донецька пише: донедавна вважала, що там усі вже порозумнішали, коли відчули на собі руку своєї влади. Її надії зникли, коли побачила дані нового соціологічного дослідження: "Людина, яка відповідає, що їй грошей ледь вистачає на їжу, і при цьому пише, що ситуація в країні стабільна – без коментарів".

Таких, хто плутає покращення зі стабільністю, в Україні багато. Може, навіть більшість. Як правило, вони ставляться з погордою до тих, хто думає інакше, – всяких там "вуйків із полонини". Коли у своїй улюбленій ФСБешній газеті "2000" вони читають про створення Ради Майдану, то вже смакують майбутню перемогу (цитую): "Список одобряю. СБУ легче потом работать будет".

Але вони не переможуть. Бо для перемоги важливо не те, скільки їх. А те, як й у що вони вірять.

Вони вірять, що все має ціну. Ті, що мерзнуть на Майдані, вірять у цінності.

Щоб першим перемогти, треба не лише забути колядки чи заборонити Різдво. Треба заборонити Гаррі Поттера, "Володаря Кілець", "Нарнію" – усі ті фільми, на які вони водять своїх дітей під час новорічних канікул. Бо всі ті казки у різний спосіб повторюють історію з різдвяних колядок: десь там, у далекій місцині, вже росте чи виросла дитина, яка врятує світ безкорисливо, лише з великої любові до нього.

Я не знаю, що станеться з теперішнім Майданом. Однак точно знаю, чого з ним не станеться. Це перед ним усі опозиціонери були на списку, і СБУ було з цим списком легко працювати. Зараз замість декількох сотень чи тисячі опозиціонерів маємо десятки та сотні тисяч. Майже кожен другий чи третій із них – потенційний лідер. До того ж, лідер із цінностями. Тому подібно до Ірода з колядок, який пробував намарно вирізати всіх немовлят, Янукович мало чого доб'ється, навіть коли арештує всю Раду Майдану.

Модернізація веде до культурних змін. Ті ж створюють умови, за яких авторитаризм має все менше шансів на майбутнє. Середній елемент цієї формули – культура й цінності – мають велике значення. Бо одні культури є більш сприятливими і відкритими для змін за інші.

Я міг би переповісти цю історію за допомогою цифр і прикладів. Але оскільки пишу в переддень Різдва, то зроблю це інакше: народи, де колядують, мають кращі шанси на добробут і гідність за народи, які не вміють колядувати.

Тож колядуймо. І вчімо цього тих, хто не знає чи забув колядки. Це малі гімни нашої віри та перемоги.

Не зважаймо на тих, хто з нас сміятиметься. Бідаки, вони не знають, що втратили. І чого вони ніколи не матимуть