Мудрість

"Поневолений розум" Мілоша починається зі слів старого єврея з Підкарпаття: "Якщо двоє сперечаються, й один має 55 відсотків рації, то дуже добре. А як хто має 60 відсотків? Це чудово, це велике щастя, і хай він Господові дякує! Але той, хто каже, що має 100 відсотків рації - паскудний ґвалтівник, страшний злодюга, найбільший лайдак".

Мене дивувало, як ці слова потрапили до книжки Мілоша, відвідувача паризьких салонів і поета-бонвівана? Недавно прочитав його біографію. І, здається, знаю відповідь.

"Поневолений розум" Мілош почав писати зразу після втечі на Захід 1951-го. Там йому не полегшало. Навпаки, він думав накласти на себе руки, бо вважав зрадником того нового чудового світу, який поставав по другий бік залізної завіси. Не те що Мілош любив комунізм. Кілька годин на київському вокзалі 1940 року дозволили йому зрозуміти: найгірше лихо, що може статися з людиною, - це бути радянським підданим.

Але Мілош не любив і докомуністичну Польщу з її біологічним націоналізмом. У марксизмі ж було щось, що робило його подібним до віри ранніх християн. Він обіцяв визволити людство від щоденної боротьби за виживання. Мілошу снився сон: нібито він сидить на колінах Сталіна - доброго й людяного, і від нього, як від Бога-отця, промінюють щастя і спокій. Мілош плакав від зворушення.

Майже кожна людина може бути розумною. Але, окрім розуму, є ще мудрість. І мудрими є одиниці

Його врятував Станіслав Вінценз - виходець із Галичини, знавець Геґеля, санскриту та гуцульського фольклору. Вінценз мав віллу в Ґреноблі, що нагадувала гуцульську хату. Воду до неї носили з криниці, а на столі часто не було нічого, окрім помідорів і мамалиги. Високий, із великою лисою головою й голубими очима, Вінценз видавався Мілошу Богом. Він оповідав прості й смішні історії. Правдоподібно, одна з них і послужила епіграфом до "Поневоленого розуму".

Бог Вінценза переміг у Мілошеві Бога-Сталіна. Він нагадував, що Ісус учив любити не людськість, а людей. Ближнього. Сусіда. Литовських селянок, що вночі по лісах збирають зілля. Білоруса, який на День усіх святих запалює лучиво на честь своїх предків. Сільських дурнів чи святих пиячків, що стороняться "суспільно корисної" праці.

Майже кожна людина може бути розумною. Досить мати трохи таланту й знання. Або хитрості, щоб маскувати брак одного чи другого. Але, окрім розуму, є ще мудрість. І мудрими насправді є одиниці. З мудрістю можна або родитися, або ж здобути важким досвідом. Цей досвід, як роса на дні чаші, назбирується від мільйонів життів. І тоді його називають народною мудрістю.

Рік-два тому написав статтю про так званих "центрально-європейських джентльменів", які втекли від нацизму чи комунізму на Захід і дістали там світове визнання. Таких як Чеслав Мілош, Мілош Форман чи Олександр Ґершенкрон. Якийсь російський сайт подав як ілюстрацію до моєї статті фото гуцулів у кресанях, каптурах і з люльками: ось, мовляв, так виглядають справжні центрально-європейські джентльмени! Мій недалекий російськомовний критик, напевно, не міг уявити собі, як близько він був до істини. Бо власне гуцули з фотографії є символом тої спасенної мудрості, яка для нас, мешканців опалюваних газом квартир, є уже недоступною.

Тільки що Бог добрий. Час до часу він надсилає нам випробування. Такі, як режим Януковича. Ця влада дана нам для того, щоб дурний ставав ще дурнішим, а розумний мудрішав. Незалежна Україна ще не мала такого слабкого режиму. Відправити його у відставку є завданням простим і навіть веселим.

Що ж маємо? Одуріння з піною у роті або ж квиління "Що то за народ такий!?" Останні чув недавно від одного з лідерів опозиції під час приватної зустрічі. За кавою і без краватки він не потребував говорити про великий український народ. Навпаки, скаржився на українців. Заплати, мовляв, сільській бібліотекарці 200 гривень, і вона проголосує, як треба. Висновок: "Мав би я гроші, як Янукович - теж був би президентом".

У цій короткій розмові - кандидати в президенти ніколи не мають часу! - я почув відгук "Поневоленого розуму": лідери опозиції люблять Бога "ізмів", але не Бога Вінценза. Вони, може, й розумні. Але (ще?!) не мудрі. І доки так є, Янукович може бути так довго, як хоче.