Мій баланс незалежності

Із нагоди 20-річчя української незалежності експерти підбивають підсумки й роблять прогнози. Я теж спробую зробити одне й друге.

Почну з економіки. Газета "Експрес" порахувала, що за останні 15-20 років ціни в Україні зросли від трьох до 10 разів, а зарплата - разів у 20. Тому насправді ми всі є багатшими, аніж були на зорі незалежності.

Не беруся судити, скільки правди в цих розрахунках. Але про те, що вони досить правдоподібні, знаходжу підтвердження в іншому, авторитетнішому джерелі: за оцінкою ООН, якість життя в Україні таки зросла, незалежно від того, чи за початкову точку відліку беремо 1990-ті а чи 1970-ті.

У це важко повірити. У СРСР нас теж "годували" порівняннями з 1913 роком. Але від тої статистки ми не ставали ситими.

Подібно, коли сучасних українців питати: як вони живуть порівняно з попереднім роком чи роками, почуєш: гірше, гірше, і гірше. Але спитайте їх, чи за останній рік вони купили машину, комп'ютер, холодильник та інше. Багато, якщо не більшість, скажуть: "Так".

Парадокс полягає в тому, що вони говорять правду в обох випадках. І коріння цього парадоксу - у зміні самого поняття бідності. Раніше вона вимірювалася тим, чого ми справді не мали: харчів, одягу, помешкання тощо. Віднедавна ж ми міряємо свою бідність не тим, чого ми не маємо - а тим, що хотіли б мати порівняно із сусідами, співробітниками, співвітчизниками та жителями сусідніх країн.

Західні соціологи на початку 1970-х дійшли висновку: хоча населення їхніх країн поступово багатшає, воно не почувається щасливішим. Більшість українців - народу відносно біднішого - все ще вважають себе щасливими. Тільки що й тут, як і на Заході, частка щасливих падає з року в рік.

У бідному суспільстві жити краще можна лише за рахунок інших. Ти повинен бути готовий гнобити й дурити всіх навколо себе. Із переходом до багатшого суспільства людська підлість стає питанням радше особистого вибору, аніж суспільної потреби

Цей висновок може ввести в депресію. Але й може дати надію. У бідному суспільстві жити краще можна тільки за рахунок інших. Отже, ти повинен бути готовий гнобити й дурити всіх навколо себе. З переходом до багатшого суспільства людська підлість стає питанням радше особистого вибору, аніж суспільної потреби. Тому поліпшення економічних стандартів життя призводить до зниження порогу терпимості до грубих порушень суспільної моралі.

Кожен режим, що не може забезпечити водночас економічних стандартів і моральних норм приречений на загибель. Помилкою Януковича - як 2004-го, так і тепер - є його розрахунок на те, що українців вдасться утихомирити самими тільки зарплатами і пенсіями. Навіть якщо йому це таки вдасться, залишається моральний вимір. І тут перед режимом Януковича стоїть великий виклик: список його "чеснот" просто-таки зашкалює. Хочеш стати президентом України - сядь два рази в тюрму (звідси питання: чи не готує зараз Янукович Тимошенко до перемоги на наступних президентських виборах, бо це вже її друга "посадка"?). Обізви декілька мільйонів своїх співвітчизників лакеями - і станеш міністром освіти. Або зловили тебе на плагіаті - на тобі за це посаду віце-президента Академії наук. І так далі.

Економічний поступ не може ані замінити, ані послабити людського прагнення до гідності й самоповаги. Навпаки: що швидше зростають стандарти життя - при чому не конче в тебе, а бодай у твого сусіда! - то сильніше те прагнення.

Хто не розуміє цього механізму, той не збагне, чому впав комунізм у 1989-1991 роках, звідки взялися "кольорові" революції 2000-х та де коріння Арабської весни 2011-го. А також те, що може чекати найближчими роками Білорусь, Казахстан, Китай, Росію.

І, можливо, Україну. Фахівець із безпеки розказував, що досить в одному місці й одному часі зібратися 100 тисячам людей, як жодна влада з таким натовпом не зможе нічого зробити. У святкуванні 20 років української незалежності взяли участь 1 мільйон 200 тисяч осіб. А це значить, що навіть якщо лише кожен 12-й вийшов на вулицю, щоб підкреслити свою гідність як українця та громадянина України, то вже це мало би послужити пересторогою для теперішньої влади.