– Нумо, заплигуй на мій ­Lamborghini, – бедуїн-красунчик схиляється до мого обличчя й підведеними сурмою очима заглядає, здається, в душу. Перелякано махаю руками, і він, заливисто сміючись, пришпорює коня. Зникає в ущелині, залишаючи по собі стовп рожевого пилу.

Йорданські бедуїни в Петрі живуть за рахунок туризму. Кожен має коня, верблюда, кількох віслюків або навіть екіпаж. У середині 1980-х король Йорданії дозволив бедуїнам не сплачувати податків, аби тільки залишили місто й замешкали в селищі поряд. Двоповерхові будинки звели коштом королівства, провели газ.

Проїхатися до мавзолею Ель-Хазне коштує 10–15 доларів. Гарних дівчат возять задурно.

Будьте обережні, щоб іще чогось не запропонували

– Будьте обережні, щоб іще чого не запропонували, – хмуриться гід. Що має на увазі – не уточнює.

Хто не дістає до стремені, продають підозрілі монети й срібло. Ти розглядаєш прикраси, а він – тебе.

– Ти одружена? – киває на мою обручку підліток.

Новозеландка Маргарита ван Гендермальсен продає в Петрі книжку "Заміжня за бедуїном". На обкладинці – вона 20-річна з чоловіком-­йорданцем. Біля неї постійно в'ються туристки з Європи. Допитуються: як воно, із бедуїном? Активно купують книжки, просять автограф.

– Кохання ладне здолати всі випробування, – на автоматі відповідає Маргарита. Розмашисто черкає на палітурці. – Якщо любиш – оселишся край світу. З коханою людиною й у печері життя хороше. Повага й любов коштують більше, аніж блага цивілізації. Нема води й світла? Аби було щастя!

Зграйка туристок відходить. Маргарита відраховує синові виручку:

– Купиш мені крем від загару, із найвищим рівнем захисту. На решту – кока-колу й жуйку.

×