Таксист

— Я вашу Україну мав де-то далеко, — заявляє київський таксист. Пізно уночі ми повертаємося з вечірки. Настрій у нього препаршивий, а ми після танців — навпаки, при хорошому гуморі.

"Нє хлопайтє двєрямі, ето вам нє холодільнік!" — так він вітається зі своїми клієнтами. "І вообщє разговарівайтє на русском", — наказує уже в машині. Хоч сам розмовляє суржиком.

Таксистові під 50, він худий і сивуватий. Так міцно тримається за кермо, що кісточки пальців неприродно білі. Запалює цигарку, затягується кілька разів. Лише потому питає, чи не заважатиме пасажирам дим.

Вот Россія хорошая страна. І президент шо нада. І прем'єр при ділі

— Вот смотрітє, які вибоїни на дорозі! Кому нужна така страна? Я колись за 10 копійок міг собі купити… А зараз усьо ж розвалив ваш Януковіч. Усьо розвалив!

— То нащо ж ви його вибирали? — нам набридає слухати його плачі. І таксист одразу замовкає.

Але ненадовго:

— Вот Россія хорошая страна. І президент шо нада. І прем'єр при ділі. А як їх люди люблять, щоб ви бачили!

— Ви буваєте в Росії?

— Та нашо мені там бувать? Я грамотний, щодня дивлюся общественне російське тєлєвідєніє.

Але виїздити на заробітки або й назавжди не хоче: "На стройкє пахать? Нєт уж. Я тут пропахав 40 років. І що маю?".

Має дві квартири. Однокімнатну ділить із сином і невісткою. У двокімнатну двома поверхами нижче запустив молоду сім'ю квартирантів із дитиною.

— Отвратітєльнійші люди, отвратітєльнійші! Кожен день до них заходжу, а в них завжди мусор. Я їм кажу — як обої мені запаскудите, вишвирну к чортовой матєрі в той же день.

Податків, звісно, не платить: "Я їх терплю та ще й маю платить? За що, мені інтересно?".

Біля будинку він оголошує суму, на 5 грн більшу, ніж зазначав оператор. Загалом бере більше на 10 грн: мовляв, здачі нема, а міняти серед ночі він не поїде. Ми кажемо — не проблема! — і виходимо. І в нього трохи покращується настрій.