Проторгувалася

Базар на площі Джема-аль-Фна у Маракеші зваблює спокусами. У моїх пакетах — тарілочки, прикраси, десяток браслетів, сережки з важким камінням. Тішуся не так із сувенірів, як із того, що не взяла всіх грошей із собою. Витратила б до копійки.

У крамничках пригощаюся чаєм — із медом, трояндовим варенням. Продавцям приємно, а в мене зайва хвилина подумати замість скупити півкрамнички.

Це була вже восьма чашка чаю. І останній на сьогодні магазин — чарівних шалей, за вміст якого віддала б усі пакети, які зараз так нещадно натирають руки. Довготелесий марокканець перехоплює мій захоплений погляд і загортає мої плечі у м'яку смугасту шаль. Решта покупок остаточно втрачають значення.

За мить стою, замотана у чотири шалі. Гранатова — як почуття, що їх я викликаю. Лазурова — під колір очей, шоколадна — як моє волосся. А синя — як мій погляд, чи що там казав продавець?

Завтра Алі зачинить крамницю. Він банкрут

Я б купила усі чотири, але в гаманці грошей лише на одну. А мені ще ж оплатити таксі!

Беру до рук лазурову та несміливо називаю ціну, вдвічі меншу. Продавець розпачливо скрикує. Він каже, що це індійська пашмина, що я не маю серця. А мені банально бракує грошей.

Я порпаюся у гаманці та червонію. Там ще менша сума, аніж я гадала. Але шаль так пасує до очей! Я збираюся з думками і ще трохи понижую суму.

— Завтра Алі зачинить крамницю. Він банкрут, — у продавця очі на мокрому місці. — Я піду побиратися з торбами, а мої діти попухнуть із голоду.

Мені дуже шкода його дітей. Я вивертаю гаманець і до копійки перераховую дріб'язок. Алі вправно вихоплює дзвінкі монети, лічить, киває і зсипає у кишеню. Шаль на моїх плечах гріє тепер і душу.

Дякую і виходжу, знічена і вдавано зажурена. Намагаюся не думати про його дітей, приховую щасливу усмішку. Може, колись повернуся сюди і скуплю півкрамнички?

На виході краєм ока помічаю, як Алі, наче журавель, незграбно розкидаючи руками, пританцьовує вглибині магазину. І розумію — проторгувалася.