У суботу ввечері лавку під нашими вікнами окупувала компанія з гітарою. Хлебтали пиво, хрускотіли чіпсами, лузали насіння, смалили цигарки, смітили. Муркотіли щось із "Металліки". Дзвінкий дівочий голос допитувався: "Макса Барських зможеш? Ну цю, про студента. Зможеш?". Хтось довго і ретельно підбирав акорди. Дівчина реготала й підспівувала. Розійшлися на світанку.

У неділю зранку під вікнами на асфальті з'явився напис білою фарбою: "Натаха, я тебе люблю!".

У понеділок на лавці сиділи двоє. Курили і тулилися одне до одного, вкривалися курткою. Ніч була холодна.

Натаха, я тебе люблю!

Вівторкового вечора хтось виклав запаленими свічками серце на асфальті. Опівночі шиби спалахнули від кольорових салютів. Здалося, що почалася китайська окупація — піротехніка свистіла, наче в кіно снаряди. Увімкнулася сигналізація всіх автомобілів, заскавучали домашні песики, збудилося чиєсь немовля. Молодий тато вибіг на балкон і пообіцяв комусь щось одірвати, а лавку спалити.

Зранку лаву зайняли четверо сусідок-пенсіонерок із нижніх поверхів. Були налаштовані рішуче. Пильно вдивлялися в очі кожному, хто виходив із під'їзду. Допитувалися: "Ви з якої квартири? Ви не Наталья случайно?".

У середу в під'їзді поклеїли оголошення: "Останній раз попереджаємо: будете вночі шуміти — викличемо міліцію".

Пізно ввечері у четвер під вікнами самотньо бренькотіла гітара. Чоловічий баритон монотонно виводив: "Ви-ходь, Натаха, На-та-ха, виходь!". І так годину. Мовчазному сусідові з третього поверху — офіцерові запасу — ввірвався терпець. Він відчинив вікно й максимально красномовно спробував пояснити, що робити співакові й куди подітися.  Коли сусід утихомирився, голос зійшов на шепіт: "На-та-ха… Виходь хоча би на балкон…" І так іще півгодини.

Зранку в п'ятницю метровими буквами поверх попереднього освідчення на асфальті: "Ненавіжу!!!".

×