Жіночка на вході до районної служби зайнятості дивиться на людей, як на пусте місце. Тобто, не дивиться взагалі. Сидить за столом упівоберта.

— Галя, скільки там годин? Вже десята? — киває убік. З дальнього кабінету щось ствердне бомкає Галя. Чоловік перед нею переминається з ноги на ногу. — Я не розумію, чого ходить? Талончики в мене закінчилися. Приходьте із понеділка, на 9:00. А ще краще, на 8:40. Тоді можна буде щось тут ловить.

Я "прийшла ловить" уже вдруге. Пані на вході мене впізнає, усміхається.

— Робоча професія? — байдуже цікавилася тиждень тому. Так само упівоберта. Коли ж почула відповідь, нарешті розвернулася. Випрямила спину, наділа окуляри і глянула на мене. — Ну ми вам так швидко нічого не підберемо. Посада хороша була у вас. А зараз бачите, яка ситуація в країні? Приходьте з понеділка.

У понеділок я нарешті отримую талон­чик. Час прийому — 11:40, за кілька днів — із понеділка. Прибуваю за півгодини. Вже почався час мого прийому. А пані у віконці №2 щось друкує, нервово смикає плечем.

— Ви прийшли? Чекайте, — суворо блимає на мене. Задля підсилення ефекту зайнятості нервово клацає язиком. Нарешті відкидається на спинку крісла й закриває очі. Її колеги схоплю­ються із місць.

— Все, наработались, — радісно вигукує дівчина з віконця №4. — Система висит. Маша, тебе черный заваривать или как всегда?

— Це надовго, — рвучко застібає блискавку куртки жінка, в талончику якої вказано 11:20. — Коли система висить, то це на півдня.

Наступного вівторка система працює, як молоток. Лише чомусь не відображається інформація про те, чи приймали мене на попередню роботу. Кажу, принесу документ до кінця дня. Хочу якнайшвидше владнати всі питання.

— Ні-ні, — м'яко пояснюють у віконці №2. — Приходьте, як усі — з понеділка.

×